Вода з каменю. Саксаул у пісках. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ друже… Як колись розкопають архіви таємних канцелярій, експедицій, тюрем, то між стосами секретних документів знайдуть справу якогось Павла Любимського, арештованого взимку 1775 року в Москві, переведеного до Петербурґа і відданого під слідство самому Шешковському – начальникові політичного розшуку таємної експедиції і, як він сам любив себе величати, домашньому катові Катерини II. А у тій справі запротокольовано усе докладно. Моя стареча пам’ять не здатна нині всього відтворити… Але присядьте, присядьте на хвильку, Маркіяне14.

      Розділ другий

      Старець Аґасфер провів поглядом худорлявого світлолицього юнака, який чомусь його злякався, а не повинен був боятися, чей не чіплявся до старого, не шарпав, не ображав і погляд мав гідний, і поставу шляхетну, і добро в очах.

      Аґасфер опустив палицю і заговорив:

      – Чому він утік від мене, я ж хотів його тільки запитати – а може, він один такий, що подає спраглому воду? Бо ж ті, які лижуть у церквах підлоги і голови пхають під Євангеліє, – вони ні! В них до обіду святість на обличчях, після обіду – грішний блуд, а в будні самі жаждуть.

      Старець стояв, поки не стихли дзвони, а потім пішов, викидаючи вперед палицю, голосно розмовляючи сам з собою:

      – Але чому мені докоряють, що я не подав Ісусові води? Хіба я вже був тоді, коли Христос ніс хрест на Голготу? Я ж нічого не пам’ятаю – ні роду, ні племені… Чому мене називають Вічним жидом? Хто я є?

      Він заклав руки з палицею за спину і йшов, вельми стривожений думками.

      Церковні і костельні дзвони стихли разом. Очищені молитвою прихожани розійшлися по домах, і в місті настала коротка обідня тиша, дуже коротка: місто квапилося відсвяткувати неділю, бо неділя – раз на тиждень. Напевно, хтось відпочивав і тихо – у кімнаті чи на лавочці у дворі, можливо, таких була й більшість, але ніхто їх не бачив; обличчя недільного міста визирало з шинків, кав’ярень, льокалів і ресторацій.

      На Льоншанівці, що розповзалася тісними вуличками з приліпленими до них халупками аж до Кайзервальдівського узгір’я, у корчмі «Пекелко» бавився ремісний люд. Музика грала біля входу, бо в буфетній кімнаті було глітно, – тут забавлялися тільки льоншанівці, а зайшлим та ще й охочим до спідничок миттю виганяли амура з голови: ламалися в рурку циліндри і під акомпанемент «pacierza»15 зальотники вилітали стрімголов на брук; у другій кімнаті «Пекелка», яка називалася чомусь читальнею, грали в карти і в шахи, а вболівальники за підказки й підрахунки ходів заробляли собі на тютюн або на гальбу пива.

      На Мазурівці аж гуділа від жовнірських підков кнайпа «Під голубками»; у льокалю пані Скшинської на площі Галицькій пили вино приїжджі шляхтичі-земляни; у брудному заїзді «Під тигром» над Полтвою грали в преферанс греко-католицькі священики; в ресторані «Під трьома гаками» на Францішканській збиралися адвокати, фактори й купці для ділових розмов; до редутових залів на плаці Каструм з’їжджалися на бал пані зі своїми дочками, яким пора виходити заміж: кожен кавалер, який мав у кишені золотого, СКАЧАТЬ