Люлька з червоного дерева. Новели, оповідання та оповідки 1976-2016 рр.. Роман Іваничук
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Люлька з червоного дерева. Новели, оповідання та оповідки 1976-2016 рр. - Роман Іваничук страница 8

СКАЧАТЬ не ті часи, не можна науково працювати без бібліотек; це утопія, романтика; сільський учитель, крім сотні навантажень, ще має свиню й десяток курей; де ви бачили сільського вчителя – ученого; Сухомлинський – виняток, а втім, йому були створені умови; зрештою, чому ви самі сидите у великому місті, а не йдете в народ?»

      Але ж мав-таки Дуліба певну рацію… «Біля горілки посидів, такі ноги мають боліти» – цього не випитаєш і не видумаєш, таке треба випадково почути. Свині й кури не обов’язкові для вчителя. Бібліотека нині – не така уже й проблема. Сухомлинському ніхто спеціально не створював умов… Втішай, втішай себе, Оксано, бо що тобі залишилося робити…

      Дипломну роботу захистила блискуче й, коли йшла за призначенням, була впевнена, що її залишать на кафедрі.

      «Верховинський район?!»

      «Ви не задоволені?» – спитав голова комісії.

      «Я… Я ж мріяла про наукову…»

      «А ми якраз про це й подумали, – втрутився в розмову доцент Дуліба. – Ви у своїй дипломній насправді творчо опрацювали матеріали, зібрані Шухевичем, Гнатюком, Кольберґом. А там опрацюєте свій».

      «Ханжа!» – мало не вихопилося в Оксани.

      …Парубійко замовк. Мельник смокче погаслу люльку, дивиться на Оксану, але не впізнає. Хоч би проспівав оту: «відколи-м тя поцілував». Мовчить, постарів…

      – Іде вже автобус, сатана го’ не взяла! – вигукнула Харючка.

      …То була справжня несподіванка для другокурсників, а для Оксани й зовсім: на діалектологічну практику їдуть у Довгопілля. Ну, прямо-таки до Василини!

      Проте не наважилася піти до неї. Хто там знає, як вона… Замешкала з дівчатами в клубі.

      Путівець між вільшиною повужчав, Черемош змалів, осіла кряжиста голова Тариниці, млин зовсім закрився смереками, тільки мельник той самий.

      – То ви всі гуртом у клубі, як пструги під кашицею? – сміється мельник і трясе животом.

      – Бо хат своїх не маємо.

      – Жодна дівка хати не має. Най віддається – буде мати.

      – То візьміть ви котру-небудь з нас, – віджартовуються дівчата.

      – В мене оглухнете, та й без того маю вас по ґульку: дівчата явірницю обнесли, хлопці сухе суччя з-над млинівки повитягували, ватри вечорами палите, ще млин з димом пустите, лунчаки безвусі! А ти що там записуєш, паничу, га?

      – Що таке явірниця, дядьку? А лунчак?

      – Конче тобі треба знати? А во, – показав мельник на бутель порічкового вина, що стояв на підвіконні. – А лунчак – то ти сам. Бичок нежонатий, казати.

      Оксана протиснулася з гурту наперед.

      – Вуйку…

      – Мой, дівонько, десь я тебе ніби вже бачив, – примружився мельник.

      – Я була тут з татом, як Івана на дарабі вбило…

      – Йой, як нині… Спинили дарабу отутечки-во й несуть Івана ще живого, а в поясі перебитого на потеруху. На цій лавиці сконав. Голосила Василина довго та й ще не перестала, бо, ади, сама живе з хлопцем…

      – З Василем?

СКАЧАТЬ