Люлька з червоного дерева. Новели, оповідання та оповідки 1976-2016 рр.. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Роль Русанова пасувала б Несторові. Урівноважений, наполегливий і – та сивина!..

      – Дякую. – Нестор схилив у поклоні голову аж до керма. – Тільки що це за роль? Русанова легко грати – він символ, опора, прапор. То люди, які оточують його, зі своїми характерами, слабкостями, принципами, – зробили б фільм. Так я бачу.

      – О ні! – різко повернула до Нестора голову Адріана. – Я примусила б вас скинути з себе «бронзу», наліплену сценаристом.

      – Будь обачний, Несторе, не попадись, бува, в її кігтики, – усміхнувся Леонід.

      Біла змійка на асфальті враз розпорошилася, крупниста поземка пошурхотіла по всьому полотну. Машина вибралася на вершину перевалу, крізь темряву проглядали контури гостроверхого даху колиби, схованої за схилом.

      – Що ж, може, спробуємо, Несторе? Перший дубль… Русанова на одну лише мить покинула мужність, і тоді Жульєтта Жан…

      – Для тебе лише такий варіант можливий?

      – А для чого, по-вашому, Жульєтта пішла з Русановим в експедицію? Щоб тільки спати з ним?

      – Адріано…

      – Степане, режисер не розуміє задачі фільму. Повторіть йому оту вашу фразу: щоб витримати бурю, треба бути потрібним комусь у біді. Так ви сказали?

      – Приблизно так, тільки менш парадно.

      Довкруги скаженів бора, а коли вихор, наче спіткнувшись, на мить притихав, Русанов говорив Жульєтті про заполярне літо: пташині базари, пурпурово-фіолетові ломикамені, ніжно-голубі незабудки, жовті, червоні й білі маки, і вона бачила їх і йшла до них, – назустріч очевидній смерті. Та врешті Русанов зрозумів марність усіх ілюзій, він бачив, як слабне кохана, задихається, і розпука добралася до його серця: втямив, що погубив її. А вона могла б жити в теплі і спокої біля дітей і добропорядного мужа, він же вирвав її з тихої заводі, щоб пізнала бурю, і за ту радість пізнання сповна розплачується. Русанов звів угору руки й закричав:

      «Навіщо, навіщо я це зробив?»

      Жульєтті давно підгиналися ноги, вона хилилася до землі, щоб упасти й замерзнути, та крик коханого видобув у ній решту сил, яких, здавалось, уже й не було, ті сили мусили видобутись, щоб підтримати зневіреного мужа. Жульєтта взяла Русанова за руку і, тягнучи вперед, сказала:

      «Заспокой своє сумління, Русанов. Якби ти цього не зробив, я не знала би ні радості, ні муки, ні краси, ні смерті з тобою. І нам, обкраденим, здавалося б завжди, що ми щасливі люди».

      – Ні, ні, це жорстоко. Це надто жорстоко – брати з собою жінку в таку небезпечну дорогу, – струснув головою Нестор.

      – Тому ви й не взяли… А чому думаєте, що вона, та жінка, не стала б вашим другом у найтяжчій скруті? Та звідки вам знати, що таке жінка, Несторе…

      Нестор здивовано поглянув на Адріану.

      – Слава Богу, доїжджаємо нарешті, – полегшено зітхнув Леонід. – Зараз ми порозмовляємо з артистами про наш фільм. А ця дорога – від бурової до колиби – тільки інтермецо.

СКАЧАТЬ