Покохати відьму. Костянтин Когтянц

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що ми з Тобою разом їсти будемо.

      Пані хотіла щось сказати, та передумала.

      Пані. Я звикла отримувати запрошення на вечерю у більш вишуканих висловах.

      …Вечеряли ми, як Вона сказала, в «малій залі». Між двома високими шкіряними подушками маленький столик. Посуд срібний…

      Пані. Цього я не наказувала. То слуги вважали, що він – мій наречений, так що зі шкури пнулися заради майбутнього господаря.

      …Вино дивне, а м'ясо так приготовлено, що майже й жувати не треба.

      Пані. Звичайні тефтелі – невже їх ніколи не готували в Замку? Не пам'ятаю.

      – Пані, цей принц, що був суддею…

      – Гарні-Ла.

      Я згадав, що принц – то принц, а про слуг Вона попереджала.

      – Лакеї розуміють по-нашому?

      – Ні, звідки? Продовжуй, тут часто при нижчих говорять іноземними мовами.

      – Розумієш, він мені й сподобався й не сподобався. Водночас. Пані повернула в руці келих.

      – Так? А чим саме не сподобався? Взагалі-то він справжній.

      – Підійшов до нас тільки після того, як тричі стало ясно, що звір здох.

      – Це не боягузтво.

      – Розумію: вождь не всюди лізти повинен. Але Ти прибігла раніше, а він не втримав. І хлопчина поранений – якби не Ти, його покинули б помирати.

      – Так, усе це так. Зрозумій: він принц… Мені це складно тобі пояснити, але інший тутешній шляхтянин тільки плечима б знизав. На те слуги й створені, щоб за панів умирати… А Гарні… нехай з моєю підказкою, але подбав. Повір на слово, в ньому й хорошого багато. Ти пий – пий: я дозволяю. Скільки хочеш.

      «Думаєш, я не помічаю, що Ти сама тільки кубок крутиш? Усе бачу».

* * *

      …Прокинувся я на ліжку, з усіх боків оточеному тканиною, напнутою на палиці. Почувши чуже дихання, повернув голову. Поруч зі мною лежала жінка в рожевій сорочці до кісточок. Я простягнув руку. Торкнувся…

      Під час навчання Вона справді жартувала. І ящір хвостом теж пожартував. Ковалем їй працювати! Але як змогла, як зуміла не обертаючись і так точно під дих?!

      – Та-ак, ви-хо-одить…

      Коли мені проясніло в очах, Вона вже сиділа, підібгавши ноги.

      – Вирішив, що раз ти герой учорашнього дня, значить, можна до беззахисних жінок приставати?

      – Якщо… Ти… Беззахисна… Тоді ящір – ящірка!

      – О, так! На щастя, я вмію себе захистити! – Личко червоне, оченята горять, але, по-моєму, не гнівом, а сміхом заходиться.

      Пані. Личко? Оченята? Цікаво, ви вже тоді такими категоріями мислили, лицарю? Чи вони з'явилися, коли дехто без мого відома всівся за мемуари?

      …Тільки мені не смішно.

      – Знаєш, це нечесно!

      – Жінок ґвалтувати? Аякже!

      Я мало не задихнувся.

      – Битися нечесно! Адже знаєш, що я Тобі повернути удар не зможу! Рука не підніметься!

      – Та ну? А хто мечем махав? Хто відьмою обзивав?

      Здається, СКАЧАТЬ