Сатирикон-XXI (збірник). Олександр Ірванець

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ну нехай двадцяти відсотків я вам запропонувати аж ніяк не можу… Шлойма й далі зосереджено мовчав, потрохи збагнувши, до чого хилиться розмова, й все одно нічого не розуміючи в її суті й кінцевій меті. Ліжко знову скреготливо застогнало. Це Степанида Добромолець заворушилась-захиталась усім своїм великим тілом під ковдрою, вмощуючися зручніше. Шлоймине мовчання її також нервувало, але вона з усієї сили намагалась цього не показувати. Тож далі вона повільно заговорила знову тихим, тверезим і врівноваженим голосом:

      – Ну добре, якщо хочете, можете взяти собі половину… П’ятдесят відсотків я вам ніколи б не запропонувала, якби не перебувала в такому важкому, вкрай безвихідному становищі… Ви повинні розуміти, що це мій єдиний, це мій останній шанс на…

      – Зачекайте, Степанидо Порфирівно!.. – спробував було втрутитися Шлойма в її монолог. – Я вас не зовсім… зовсім не… я вас погано розумію…

      – Ні! – майже верескнула стара письменниця. – Не перебивайте мене! П’ятдесят відсотків – це все, гранична межа, верхня стеля того, що я можу вам запропонувати!

      Бо інакше це вже буде просто грабіжництво! Адже я старалась, працювала, писала, я, можна сказати, душу вклала у цей свій твір. Тож, будьте ласкаві, за половину гонорару взятись і прилаштувати його в котресь із ваших видавництв! А решту, другу половину нарахованого гонорару ви мусите… Чуєте – мусите! Мусите перерахувати сюди, в ровенську міську ощадну касу номер… у центрі, на Ленінській, біля швейної фабрики… Не пригадую номера, зараз прийде Петро, він вам усе скаже… отож – перерахувати в касу на рахунок, його номер вам теж скаже Петро… на ім’я Добромольця… Петра Степанидовича.

      Степанида Добромолець замовкла, віддихуючись. Шлойма також мовчав. Він і далі все ще нічого не розумів, окрім того, що стара хоче десь опублікувати свій роман і сподівається отримати за це якусь певну суму грошової винагороди. Заперечувати не хотілося, щоб не розчаровувати її й не нервувати не тільки тому, що це було строго заборонено Самчуком, а й з простих морально-етичних поглядів теж.

      – Петро… Це мій… Це мій син. – Степанида Добромолець, видно, вирішила все прояснити до кінця, не лишати жодних недомовок. – Отримавши цю суму, він зможе… він займеться організацією облаштування експозиції моєї квартири-музею. І це буде перша меморіальна письменницька квартира-музей у нашому… у нашому з вами місті, Шлоймо Васильовичу… – Голос старої письменниці потроху тихшав, темп мови уповільнювався, сама вона неначе непомітно поринала в сон чи в якийсь інший трансовий стан.

      Ззаду хтось торкнув Шлойму за плече. Від несподіванки Ецірван здригнувся й підхопився з краєчка ліжка, ледь не впустивши при цьому зеленої папки, яку був поклав на коліна. За спиною в нього стояв Петро. «Як нечутно він підійшов. Навіть двері не рипнули, і кроків чути не було», – встиг подумати Шлойма, доки Петро короткими оцупкуватими пальцями не потягнув його до себе за ґудзика на джинсівці:

      – Давайте СКАЧАТЬ