Золото Павла *******ка. (Львівська брама-2). Олександр Ірванець

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Як сказать… Ти ж доказатєльств студова ніяких не прихватив. То й повірить трудно.

      – Але ж я не сумніваюся в тому, що ти вмієш… Те, що вмієш. Хоч ти ще жодного разу не показав. Тоді – з сірниковою коробкою – у тебе ж не вийшло. То під вікнами трамвай пройшов, підлога затряслась, вона й упала, – Іван знехотя видушував із себе слова й аж здивувався, яку довгу фразу вимовив.

      – Ну ти шо! – Від запалу петро аж підвівся на ліктях, і ліжко знову жалібно рипнуло. – Та ж мені той трамвай якраз і помішав! Ще пару секунд – і вона під потолком була б! мені саме важне – сосрєдоточитися!

      – Добре, добре, не гарячкуй так. Я тобі вірю, – Іван усміхнувся. – А ти мені – чомусь ні.

      – Та нє-є-є… – Протягнув зі сміхом петро. – Я тобі тоже вірю, тіко я ж тоже… Ну ладно, просто поговорить охота…

      У палаті вже остаточно стемніло. За вікнами сивими пасмами повз колючий зимовий туман.

      – Відлига буде, і кажуть, до самого Нового року, – спробував змінити тему розмови Іван.

      Петро різко підвівся, відгортаючи куртку з колін.

      – А, ладно! піду телевізор подивлюсь. Там сьогодні послєдню серію «дворцових тайн» показують. Ти не йдеш? – останнє запитання він промовив уже на ходу і, не дочекавшись відповіді, хряпнув дверима палати ззовні й затупав удалину коридором.

      Іван і далі лежав нерухомо й дивився у стелю, якої в темряві вже було не розгледіти.

      Петро повернувся години за дві зі склянкою кефіру в руці. Він пройшов до свого ліжка мовчки, не вмикаючи світла, поставив склянку на тумбочку й аж тоді, прислухавшись до Іванового дихання, неголосно запитав:

      – Не спиш?

      – Ні, – Іван підвівся з ліжка. Ноги затекли, і він зробив кілька непевних кроків, не відчуваючи під собою підлоги. Стягнув через голову синтетичний спортивний светр, аж сині іскри метнулися навсібіч, ніби перелякані електричні комахи. – Але вже лягатиму.

      – Знов буде холодно. Батареї єлє-єлє… – Петро помацав під вікном ребристе залізо. – О, шо то значить, шо нема свого газу, да?

      Знову це наполегливе питання з очікуванням відповіді. Іван сів на ліжку й почав розшнуровувати черевики. У капцях йому постійно мерзли ноги, не допомагали й шерстяні шкарпетки. Тож, роззувшися, він у піжамі швиденько шурхнув під ковдру, згорнуту на ліжку конвертом, і ретельно попідтикав усі складки під ступні.

      – Ну, чо мовчиш? – Петро, сидячи на своєму ліжку, відпив зі склянки, і навіть у темряві можна було, напруживши зір, розгледіти білий обідок кефіру навколо його рота. Цей білий обідок нерозбірливо рухався в сіруватій пітьмі, яка заливала приміщення. – Давай розкажи накінець, шо ти там бачив, у тих підвалах? І як ти в них попав?

      – Ну добре, слухай. – Іван випростався в ліжку, поправив подушку й, лежачи горілиць, склав руки на грудях, готуючись розповідати. – Є в мене кум.

* * *

      Іванів кум був його давнім другом ще з молодих років, як це здебільшого й трапляється в житті. У культпросвітньому училищі вони були кращими за класом СКАЧАТЬ