Загальний аналіз (збірник). Олександр Ірванець

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вже загортала в своє полотно увесь цвинтар.

      – Смотрі-смотрі, Мантюк показався! Ах ти ж тля бандеровская! Ти ж первих два года войни в поліцаях служив ілі там в лесу сідел. А потом, когда наши прийшлі, так ти, как ні в чом не бивало, присоєдінілся! Ану спрячся назад, зараза, а то закопаєм второй раз!..

      – О, Лазарь Мойсейович появився. Ти шо ж, за всю жизнь так вище майора й не дослужився? П'ята графа помішала?

      Той, кого назвали Лазарем Мойсейовичем, виглядав іще майже живим: видно, його поховали нещодавно. Він мав пригнічений вираз обличчя зі стиснутими губами і великим, хоча й не гачкуватим носом. Майорський мундир сидів на ньому дещо недоладно, але він, обсмикнувши його й майже не обтріпуючись від налиплої землі, твердо попрямував алеєю, туди, де стояв генерал. Високо піднімаючи ноги, які майже не згиналися в колінах, Лазар Мойсейович відрапортував про своє прибуття, а потім, делікатно взявши генерала під лікоть, відвів його вбік, ближче до ліхтаря. Марко вслухався й почув досить гучне шамкотіння:

      – Слиште, товаріщ генерал… Тут нада решить один вопрос. Я ж ето, недавно, так сказать, переход совершив.

      – Што-што? – не зрозумів генерал.

      – Ну, помер то єсть.

      – А-а-а. Ну і што ж? – Генерал розмовляв неохоче, явно демонструючи бажання повернутись до своїх приємніших обов'язків. Неподалік уже товпилося з півдюжини нових покійників, які, стаючи навшпиньки, позирали в бік постаті з лампасами. – Давай бистрєй, Моісєєвіч!

      – Так шоб бистрєй, то ето… – зам'явся Лазар, – нужна ваша помощ…

      – Какая ще помощ? – Покривився генерал.

      – Ви ж з етім, з теперішнім председателем горсовета, як то оно… з мером, ви ж із ним знакомі? Він же у вас у военкомате замєстітєлєм начинав? Вроде так?

      – Не замєстітєлєм, а комсоргом! Не тяни, Моісєєвіч! Кажи, што нада!

      – Так вот… – Мойсейович вочевидь не вмів «не тягнути», – Я ж, когда помер… Ми ж в очереді стояли… на квартіру.

      – У тебя ж була квартіра, трьохкомнатная! На бульваре Героев Сталінграда, із улучшеною планіровкой!.. – Дедалі більш роздратовано хрипів генерал.

      – Ой, да когда це!.. – Лазар підніс руки до грудей. – После етого я два раза з'єжджав. Та квартіра старшій дочці осталась. А послєднє врем'я я жив із внучкой, у двохкомнатной хрущовкє.

      – І што? – Генералові явно вривався терпець.

      – Да ето ж… Як я помер, акурат перед двадцять третьїм февраля, то ми ж усе ждалі, шо нам ордер принесуть на новую квартіру. Через ето ожиданіє мене родниє ще две нєдєлі не хоронили. Фу, стидно сказать, усю хату їм провонял…

      – Так і што ж? – Генерал вже кричав, не приховуючи роздратування. – Ти родиш наконец, чого ти хочеш?

      – Ой, токо не нада на мене кричать! – Лазар Мойсейович і собі підвищив голос. – Я вас только попросить хотел, штоб ви дньом, после парада, єслі предоставиться случай, напомніли про етот вопрос председателю. Бо мої так і остались у той хрущовкє. Похлопочете, товаріщ СКАЧАТЬ