Загальний аналіз (збірник). Олександр Ірванець

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що бодай тиск із усіх боків послабшав і вже можна було розтиснути пальці на спинці сидіння, бо ліва долоня аж заніміла. Правицю теж витяг із кишені: долоня вкрилася холодним потом. Пасажири попереду повільно, ніби неохоче, залишали вагон. Дійшовши слідом за ними до тамбура, письменник зрозумів причину цієї затримки: дві жінки у вовняних хустках і куфайках вивантажували з вагона великі картонні коробки. Протискаючись між ними боком, Федір Іванович крадькома поглянув, і крізь шпарини в нещільно стулених накривках помітив у глибині коробок сині голівки пролісків.

      – І вам не соромно? Ці квіти внесені до Червоної книги! – Вигукнув письменник, уже ступивши на перон.

      – Шо? Купить хочете? – одна з жінок повернула до нього червонощоке обличчя в хустці. – Галю! Оно чоловік купить цвіточків хоче…

      – Ми не продаєм. Ідіть у переход, там купите… А ми тіко доставляєм, – Діловито пробубоніла її подруга, в’яжучи дві картонки паском і завдаючи їх собі на плече. Третю вона взяла під вільну пахву й попрямувала пероном у голову поїзда. За нею подалась і перша жінка, теж балансуючи трьома великими коробками.

      – Яка байдужість! яка нелюдська байдужість! Ви що, не розумієте – цими квітами треба милуватися в лісі! Ви ж нищите природу рідного краю! – Федір Іванович, отямившись, наздогнав жінок, задріботів із ними поруч і нарешті дав волю почуттям, що переповнювали його.

      – Дядьку, ви як з утра випили, то ідіть собі… – спокійно відрізала галя, ставлячи свої коробки одна на одну біля сходів, що вели в підземний перехід.

      – Дєвчата, шо, какіє-то проблеми? – звідти, із переходу, швидким кроком назустріч піднімався юнак у теплому спортивному костюмі й у бейсбольній кепці.

      – Та оно дядько незвєсно чого хоче!.. – кивнула в бік Федора Івановича галина подруга.

      Юнак примружив очі:

      – Дядя! На метро – Вниз і налєво! – у голосі хлопця вчувалась насмішкувата загроза. – Жетончик купиш – і вперед!

      Федір Іванович уже набрав повні груди повітря, щоб належно відповісти цьому столичному жевжикові, та, коли почав добирати найдошкульніші слова з лексикону, зробив невелику паузу, якою і скористався міський піжон. Він повернувся до жінок і підхопив під пахви дві з шести коробок.

      – Дєвчата, пошлі. Щас Валік машину подгоніт. Сєводня торгуєм на Лєвобєрєжной. Я за місто проплатіл.

      Обидві жінки швидко похапали решту коробок і слухняно попрямували за своїм опікуном.

      – Торгаші! продажні душі! – нарешті вирвалися потрібні слова з горла у Федора Івановича. Та жінки його вже не почули, і тільки нетямущі перехожі, останні з пасажирів електрички, які спускалися в перехід, здивовано обернули до письменника свої трохи заспані погляди.

      Федір Іванович обсмикнув плащ, перевірив правицею цілісність умісту кишені піджака й собі почимчикував униз.

      У СКАЧАТЬ