Міфи про PR. Річ Лі

Чтение книги онлайн.

      У світі PR публічне вихваляння своїми подвигами практикується вкрай рідко і сприймається несхвально. Це те, чого більшість піарників ніколи на себе не приміряють. Утім, протягом 1990–2000 років Макс Кліффорд, який спеціалізувався саме на такому стилі поведінки, самовільно присвоїв собі статус обличчя PR. Підпис «гуру PR» під його зображенням регулярно з’являвся на екрані та в пресі, щоразу викликаючи у публіки негативну асоціацію із самою сферою зв’язків з громадськістю – навіть попри те, що його взагалі заледве можна назвати представником цієї сфери.

      Тільки-но в головах людей виникла ідея, що ми порпаємося в брудній білизні і торгуємо цією інформацією, вона стала дедалі міцнішати з кожною появою Кліффорда на телебаченні, де той щоразу подавав все це як рекламу своїх власних послуг, тож змінити усталене хибне уявлення про PR стало важко. Як правило, професіонали швидко та коректно вказують на відмінності між ними самими та Кліффордом у ролі «піарника», проте громадськість поки що такої різниці не бачить. І хоча у мене немає потрібної інформації, яка б підтвердила мої подальші слова, все ж я вірю, що якби ви посеред вулиці попрохали якогось незнайомця назвати будь-яке ім’я людини зі сфери PR,– якщо ваш співрозмовник взагалі зміг би пригадати бодай одне таке – йому на думку спав би саме Кліффорд. Додайте до всього сказаного той факт, що Кліффорд публічно і раз за разом заявляв, що брехня є ключовою складовою його роботи, до того ж саме він 2007 року у рамках дебатів на PR Week декларував, що «говорив неправду від імені людей, бізнесменів, політиків та країн протягом 40 років» (BBC, 2014), тож точки дотику, які поєднували громадську думку про PR з його найголосистішими спікерами, стають добре помітними.

      У США (а я впевнений, що там є свої всенародно відомі особистості, проте оскільки я британець, то мої відомості обмежені) є Раян Голідей, колишній директор із маркетингу компанії American Apparel та автор доволі суперечливої книжки «Довіряй мені, я брешу: зізнання медіа-маніпулятора»4, яка дебютувала в списку бестселерів газети The Wall Street Journal. Це прекрасне чтиво про недоліки онлайн-публікацій, якими керують за допомогою тактик низької якості та великого трафіку, із головним акцентом на монетизації, а також про те, як Голідей та інші користуються ними заради вигоди клієнта, переважно при цьому кажучи неправду.

      Я не можу судити, наскільки відомим є Голідей в медійних, маркетингових та PR-колах, але статус його книжки як бестселера говорить нам, що досить значна кількість людей прочитала те, що він хотів у ній сказати. Однією з тактик, на яких зосереджується пан Голідей, є дещо, що він називає «ланцюговим підвищенням ставок». Аби пояснити те, що він сам з готовністю визначив як «шахрайство», Голідей розповідає, що скористався стратегією, яка «маніпулює медіа через рекурсію», перетворюючи «ніщо у щось, розміщуючи статтю з малого блоґу, яка має дуже низькі стандарти, перетворюючи її пізніше у джерело СКАЧАТЬ