Говори, серце, не мовчи. Жанна Куява

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ чула, Ксенія на мене сердиться, – каже Елла, коли ми сідаємо на великі плетені стільці однієї з хрещатицьких кав’ярень (точніше, пивоварень, але я не запам’ятовую її дивну назву, хіба одне слово з трьох: «Роберт»), просто серед вулиці, на літній терасі, під затишним шатром, за круглим столом. Надворі тепла й водночас клопітна, метушлива осінь. Повз нас шмигають заклопотані люди, на Еллу раз по раз глипають велелюбні мужчини, але вона того не бачить. Вона взагалі не роздивляється увсебіч, ніхто їй не цікавий.

      – Нікіта тобі це сказав? – цікавлюся.

      – Ні, Олена.

      – Олена?

      – Так.

      (А я вважала Ксенію з Оленою спільницями.)

      – Нікіта приділяє тобі забагато уваги, – припускаю. – Мабуть, саме це й не подобається Ксенії.

      – Мені вона подобається, – каже Елла.

      – Хто?

      – Ксенія.

      – Ксенія?

      – Так. Знаєш, вона – чудовий приклад жінки-партнера: віддана, покірна, коли треба жорстка, а коли треба ніжна, з хитринкою, знає, чого хоче. Без неї Нікіта не почувався б таким упевненим.

      (Нічого собі висновки!)

      – Здається, тут усі від нього в захваті, – маю на увазі переважно офісних «блискучих чілок».

      – Так, він має колосальний вплив на них, – погоджується Елла, ніби зчитує мої думки.

      – Влада, успіх, гроші шалено притягальні, – висновую.

      – Сексуальні, ти хотіла сказати?

      – Та ні, якраз притягальні, – усміхаюся. – Сексуальність – штука індивідуальна. Гадаю, людину в іншій вабить та якість, якою вона хотіла би бути сама наділена.

      – Будь ласка, рол із лососем, – офіціант ставить перед Еллою велику тарілку з яскравим зеленавим наїдком. Це – невеличкі шматочки риби, обвиті тонкими кружальцями свіжих огірків та прикрашені листям салату й скибкою лимона. Виглядає страва не вельми апетитно, сказати по правді.

      – Ваші сирники з курагою, медом та сметаною, – це вже юнак звертається до мене. Ми з Еллою зробили замовлення, щойно прийшли. А допіру, подякувавши, беремося до обіду.

      – Роли – так собі, – пазуриста кішка не в захваті від замовленої страви. – Моя хатня робітниця готує смачніше, – уточнює.

      Я ж апетитно наминаю порцію однієї з улюблених, хоч і звичайних страв. Сирники, бувало, ми ліпили вдвох із мамою, коли вона почувалася дужою. Тепер часто ловлюся на тому, що найбільше смакує та їжа, чий смак відомий із дитинства, пов’язаний із домом. А все інше – ніби щось чуже, тому й цікаве хіба на пробу, задля оцінки, яке на смак.

      – То що там із сексуальністю, Віро? – знаходиться Елла. – У чому, ти вважаєш, вона проявляється?

      Я на мить задумуюся.

      – У внутрішньому спокої, наприклад, – відповідаю.

      Елла мовчки у мене вдивляється.

      – А в Нікіти його немає?

      – Немає.

      – Чому ти так вважаєш?

      (От тільки не гнівайся потім, що зачепила цю тему.)

      – Та СКАЧАТЬ