Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу. Сергій Плохій
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу - Сергій Плохій страница 9

СКАЧАТЬ померти за рік-півтора, а по-друге, був ладен обговорювати ядерне роззброєння. Менш ніж за місяць після вступу на посаду Горбачов призупинив розгортання у Східній Європі радянських ракет середньої дальності, а ще за кілька місяців запропонував американцям наполовину скоротити радянський та американський стратегічний ядерний потенціал.

      У листопаді 1986 року під час зустрічі в Рейк’явіку (Ісландія) Рейґан і Горбачов мало не домовилися знищити всю ядерну зброю, чим до смерті перелякали своїх радників. Завадила непоступливість Рейґана, котрий не захотів відмовлятися від стратегічної оборонної ініціативи (СОІ), як називалася його програма протиракетної оборони. Горбачов вважав, що в разі реалізації американцями проекту СОІ Радянський Союз ризикував програти протистояння. Зустріч зайшла в глухий кут: здавалося, світ знову поринає в найчорніші дні холодної війни. І все ж таки згодом сторони змогли поновити діалог. Андрій Сахаров, творець радянської водневої бомби й видатний політичний дисидент, допоміг переконати Горбачова, що програма СОІ – фікція, котра існує хіба що в бурхливій уяві американського президента. У 1987 році радянський лідер прилетів до Вашингтона, щоб підписати договір про обмеження ядерних арсеналів США та СРСР і демонтаж розміщених у Європі ракет середньої дальності. Тепер же, у липні 1991-го, Горбачов і Буш мали піти второваною стежкою та підписати новий договір про скорочення ракет дальнього радіуса дії, які були націлені на Вашингтон, Нью-Йорк, Бостон з одного боку Атлантики, та Москву, Ленінград, Київ – з іншого боку18.

      У місяці, які передували московському саміту, радянський лідер був поглинутий боротьбою за політичне виживання. З одного боку, президент СРСР, його радники і доброзичливці в країні та за її межами твердо вірили, що реформування радянської системи неможливе без демократичних перетворень у суспільстві, а з іншого, практична реалізація економічних реформ разом із демократизацією не давала бажаного результату. Перебудова зруйнувала стару економічну модель до того, як були впроваджені та стали ефективно діяти ринкові механізми економіки. Гласність дратувала партійних апаратників, бо клала край їхній незаперечній монополії у ЗМІ, а також, уперше після 1917 року, дозволяла суспільству відкрито критикувати вади системи. На тлі наростання економічних труднощів і стрімкого зниження рівня життя в країні Горбачов зазнавав критики і з боку апаратників, і з боку реформаторів, які закликали до радикальних перетворень економіки та суспільства за зразком Польщі та інших східноєвропейських країн – недавніх сателітів СРСР.

      У довідці, підготованій журналістом агенції Reuters Джином Ґіббонсом для західних журналістів, які приїхали в Москву на зустріч Буша з Горбачовим, відзначалася дедалі більша прірва між Кремлем і рядовими москвичами. Ось що, зокрема, там читаємо: «“Форт Апачі” – написано на транспаранті над вестибюлем СКАЧАТЬ



<p>18</p>

Archie Brown, The Gorbachev Factor (Oxford, 1997); Andrei Grachev, Gorbachev’s Gamble: Soviet Foreign Policy and the End of the Cold War (Cambridge, 2008); Raymond L. Garthoff, The Great Transition: American-Soviet Relations and the End of the Cold War (Washington, D.C., 1994); Don Oberdorfer, From the End of the Cold War to a New Era: The United States and the Soviet Union, 19831991 (Baltimore, 1998).