Клуб Боягузів. Андрей Кокотюха

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пана Назара. Максиму з Денисом це було нецікаво, тож вони лишилися в залі. Дивна дівчинка Поліна так само не пішла на кухню і тепер скромно вмостилася на стільці в дальньому кутку. Її присутність трошки сковувала приятелів, тому вони теж мовчали.

      Так, у цілковитій тиші, повільно спливали хвилини. Нарешті Поліна підвелася, рішуче підійшла до хлопців, для чогось озирнулася на двері. Крутнулася на п’ятах, підбігла до них, щільно причинила і знову підійшла до Білана з Черненком.

      – Я збрехала, – коротко мовила дівчинка і потупила очі – не могла дивитися перед собою.

      – Знаємо вже, – грубувато відповів Черненко.

      – Ні… Я зовсім збрехала… В мене ніхто не крав тих грошей…

      Хлопці перезирнулися.

      – Далі говори, – не попросив – звелів Максим.

      – Ну… словом… – Поліна далі не дивилася на них, говорила тихо, кожне слово давалося їй важко. – Це я взяла в тата гроші… Сама…

      – Сама вкрала? – перепитав Денис.

      – Можна і так сказати…

      – Тю! «Можна й так…», – передражнив її Черненко. – А як ще можна? Не так? Крадіжка інакше не називається. Взяти без дозволу – не позичити, а вкрасти!

      – Я розумію… Я винна… Ви татові не кажіть, добре?

      – Значить, слухай сюди, – Білан легенько взяв Поліну за плечі, труснув: – Дивись на мене і слухай, – дівчинка слухняно підвела на нього очі, в яких бриніли сльозинки. – Ніхто зараз не збирається бігти до твого батька і повідомляти новину, що його донька потягла в нього сотню гривень. Ми це вже проїхали, правда, Денисе?

      – Що ж з вами робити – проїхали, – махнув Черненко рукою.

      – Ти вирішила зізнатися сама. Значить, совість тебе все ж таки гризе. Це добре, – вів далі Білан. – Але наше мовчання теж чогось коштує. Не грошей, – поспішив обмовитися він. – Просто зараз ти розкажеш, навіщо ти це зробила, як часто ти це робиш і чому вирішила оббрехати саме Дениса.

      – Так куди все ж таки поділися злощасні гроші? – Внесок сплатила, – просто відповіла Поліна. – Який внесок? – Членський. Віднині я член Клубу Боягузів.

      Поліна шморгнула носом.

      – З ним… з Денисом… справді випадково вийшло… Я не думала, що тато так швидко виявить пропажу. Не знала, як поводитися. Тому на ходу придумала історію про подругу та напад. Хтось мене за язика смикнув бовкнути, що це сталося півгодини тому. Коли тато потягнув мене на площу шукати напасника – геть розгубилася. І вказала на першого-ліпшого хлопця. Ним міг стати хто завгодно.

      – Дуже цікаво, – гмикнув Денис. – Це все одно, як ти йдеш вулицею, а на тебе з даху цеглина падає.

      – Такі речі трапляються, – кивнув Максим. – І я припускаю, Поліно, саме тепер ти говориш щиру правду. Твоєї проблеми це не вирішило. Так куди все ж таки поділися злощасні гроші?

      – Внесок сплатила, – просто відповіла Поліна.

      – Який внесок?

      – Членський. СКАЧАТЬ