Грішна. Тесс Герритсен

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ приблизно о восьмій. – Детектив глянула на годинника. – Майже дві години тому.

      – Ви знаєте, що сталося? Що розповіли сестри?

      – З них важко щось витягнути. Лишилося всього чотирнадцять черниць, і всі вони зараз шоковані. Думають, що в безпеці тут, під Божим захистом, а тоді до них вдирається якийсь божевільний.

      – Є ознаки вторгнення?

      – Ні, але ввійти до абатства неважко. Усі стіни поросли плющем, можна спокійно перебратися. До того ж є задні ворота, що виходять у поля, де в черниць городина. Злочинець міг увійти і звідти.

      – Сліди?

      – Є кілька. Але надворі їх уже мав засипати сніг.

      – Тож ми не знаємо, чи справді він вдерся сюди. Його цілком могли впустити через головні ворота.

      – Це орден самітниць, док. Нікого не впускають у ці ворота, окрім парафіяльного священика, який приходить служити месу й вислуховувати сповіді. Є ще жінка, яка працює в будинку священика. Їй дозволяють приходити з дочкою, коли дитину немає на кого лишити. Це все. Більше ніхто не зайде без дозволу абатиси, і сестри нікуди не виходять, хіба що до лікаря і в разі термінових родинних потреб.

      – З ким ви вже встигли поговорити?

      – З абатисою, матінкою Мері Климент. І з двома черницями, які знайшли жертв.

      – Що вони розповіли?

      Ріццолі похитала головою.

      – Нічого не чули, нічого не бачили. Навряд чи інші теж матимуть що сказати.

      – Чому це?

      – Ви бачили, які вони старі?

      – Це не значить, що вони всі не при розумі.

      – Одна з них не при собі після інсульту, ще у двох – хвороба Альцгеймера. Більшість ночують у кімнатах, що виходять на інший від двору бік, тож вони й не могли нічого помітити.

      Спочатку Мора просто схилилася над тілом Камілли, не торкаючись його, віддаючи загиблій останню мить гідності. «Тепер ніщо не завдасть тобі болю», – подумала вона. Тоді почала обмацувати скальп і відчула, як зсуваються під шкірою уламки кістки.

      – Численні удари. Усі по тім’ю й потилиці…

      – А синці на обличчі? Це просто синюшність?

      – Так, до того ж застигла.

      – Отже, били ззаду і згори.

      – Нападник вочевидь був вищий за неї.

      – Або ж вона стояла навколішки, а він – над нею.

      Мора завмерла, торкаючись холодної плоті, уявляючи цю юну черницю, що стояла на колінах перед нападником, а на її схилену голову сипалися удари – ця картина краяла серце.

      – Що за вилупок дубасить черниць? – мовила Ріццолі. – Що, чорт забирай, коїться з цим світом?

      Мора поморщилася від цих слів. Хоча вона й не могла пригадати, коли востаннє була в церкві, а вірити взагалі перестала багато років тому, така лайка у святому місці її бентежила. Ось вона, сила дитячих переконань. Хоча тепер святі та їхні дива були для неї не більше ніж казками, вона ніколи не наважилася б лаятися перед розп’яттям.

СКАЧАТЬ