На Західному фронті без змін. Повернення. Эрих Мария Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Відколи це ми на «ти»? Ми разом свиней не пасли.

      Він не знає, як вийти з цього становища, бо не чекав від нас такої відвертої ворожнечі. Але поки що він тримається обережно: певне, його вже встигли настрахати балачки про постріли в спину.

      Від його слів Тьяден так розлютився, що навіть стає дотепний:

      – Та ні, свиней ти сам пас.

      Тепер і Гіммельштос аж піниться з люті. Однак Тьяден його мерщій випереджає, йому кортить висловитися:

      – Хочеш знати, хто ти такий? Пес ти паршивий, ось хто! Давно я хотів тобі це сказати.

      У його блискучих свинячих очицях світиться задоволення: нарешті він здійснив те, про що мріяв кілька місяців, – швиргонув Гіммельштосові в лице «паршивого пса».

      Але й Гіммельштос уже не стримується:

      – Ти чого, котолупе нещасний, смердючий виродку? Ану, стати струнко, коли начальство говорить.

      Тьяден велично киває йому.

      – Можете йти, Гіммельштосе, кроком руш!

      Гіммельштос шаленіє. У його особі ображено стройовий статут. Самого кайзера не можна було б тяжче образити.

      Він гаркає:

      – Я вам наказую, Тьядене, встати!

      – А більш нічого? – питає Тьяден.

      – Ви виконаєте мій наказ чи ні?

      Тьяден спокійно закінчує розмову популярною цитатою з класика, сам того не знаючи[1]. Водночас він повертається спиною й світить Гіммельштосові голим задом. Той бурею зривається з місця.

      – Ви підете під трибунал!

      Ми бачимо, як він поспішає до польової канцелярії.

      Гайє і Тьяден заходяться реготом, як справжні торфорізи. Гайє регоче так, що в нього збочує щелепа, і він безпорадно спиняється з роззявленим ротом. Альберт кулаком вправляє йому щелепу на місце.

      Кач непокоїться:

      – Якщо він поскаржиться на тебе, буде кепсько.

      – Гадаєш, він це зробить?

      – Безперечно, – кажу я.

      – Ти дістанеш щонайменше п’ять діб «губи», – пояснює Кач.

      Це зовсім не бентежить Тьядена.

      – П’ять діб «губи» – то п’ять діб відпочинку.

      – А як тебе відправлять до фортеці? – цікавиться розважливий Мюллер.

      – То для мене війна на тому й скінчиться.

      Тьяден – щасливчик. Він ніколи не завдає собі клопоту. Він іде з Гайє і Леєром звідси, щоб не потрапити на очі начальству під гарячу руку.

      Мюллер і досі ще всіх розпитує. Тепер він знову береться до Кропа.

      – Альберте, а як ти справді повернешся додому, то що тоді робитимеш?

      Кроп уже наївся й через те подобрішав.

      – Скільки зосталося з нашого класу? – питає він.

      Ми підраховуємо: з двадцяти душ сімох уже вбито, чотирьох поранено, один у божевільні. Отже, зібралося б щонайбільше дванадцять хлопців.

      – Троє з них уже лейтенанти, – каже Мюллер. – Як ти гадаєш, чи вони дозволили б, щоб СКАЧАТЬ