На Західному фронті без змін. Повернення. Эрих Мария Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Тим часом Гайє підсів до нас. Він підморгує мені й задоволено тре свої лаписька. З ним ми пережили найкращий день нашого солдатського життя. Це було напередодні того, як ми вирушили на передову. Нас приєднали до одного з полків з багатозначним номером, але спершу ще відіслали назад у гарнізон екіпіруватися, тільки вже не туди, де навчають новобранців, а до іншої казарми. Наступного ранку, ще вдосвіта, ми мали виїхати. Тож увечері ми зібралися, щоб порахуватись із Гіммельштосом. Уже кілька тижнів, як ми заприсяглися це зробити, а Кроп навіть пішов у своєму задумі ще далі: він зібрався після війни йти служити на пошту, щоб стати начальником Гіммельштоса, коли той знову працюватиме листоношею. Кроп із насолодою малював нам картини, як він тоді муштруватиме Гіммельштоса. Ось чому той і не зміг нас подолати: ми весь час сподівалися, що колись він таки потрапить нам до рук, хай навіть після війни.

      Тим часом ми надумали його добряче віддухопелити. Що нам може статись – адже він нас не впізнає, а завтра вранці ми все одно їдемо звідси.

      Ми знали, в якій пивничці він сидить щовечора. Звідти він мав повертатися темною, без будинків вулицею. Отам ми й пристерегли його, сховавшись за чималою купою каміння. Я прихопив із собою порожній матрац. Ми тремтіли з нетерплячки: а що, як він ітиме не сам? Нарешті почулася його хода, добре нам знайома, – надто часто ми чули її вранці, коли двері розчинялись і він гаркав: «Підйом!»

      – Він сам? – прошепотів Кроп.

      – Сам.

      Ми з Тьяденом нагинці обійшли купу каміння.

      Ось блиснула пряжка в нього на ремені. Гіммельштос був, здається, трохи напідпитку, бо співав. Ні про що й гадки не маючи, він пройшов повз нас.

      Ми схопили матрац, нечутно стрибнули до Гіммельштоса, ззаду накинули матрац йому на голову й так шарпнули донизу, що він опинився наче в білому мішку, неспроможний підняти руки. Спів урвався.

      Миттю Гайє Вестгуз підскочив до нього. Широко розставивши руки, він відштовхнув нас назад, щоб першим узятися до діла. З відвертою насолодою він випростався, підняв, наче семафор, руку зі здоровенною долонею, схожою на лопату-грабарку, і з такою силою ляснув по білому мішку, що міг би вбити бика.

      Гіммельштос перекинувся догори дриґом, відлетів метрів на п’ять і щосили заволав. Але ми й про це подумали – прихопили з собою подушку. Гайє присів, поклав собі на коліна подушку, намацав Гіммельштосову голову та ткнув у подушку. Крик відразу став глухіший. Часом Гайє давав унтер-офіцерові хапнути повітря, тоді в того з горлянки виривався дужий лункий зойк, та знов умить затихав.

      Потім Тьяден відстебнув у Гіммельштоса шлейки та стяг із нього штани. Батіжок він міцно тримав у зубах, тоді підвівся й запрацював ним.

      То була дивовижна картина: Гіммельштос лежить на землі, над ним схилився, тримаючи його голову в себе на колінах, Гайє зі зловтішною посмішкою на розтулених від насолоди губах; потім – смугасті спідні на клишавих СКАЧАТЬ