Дивачка, що закохалася в мозок. Венди Сузуки
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Дивачка, що закохалася в мозок - Венди Сузуки страница 9

Название: Дивачка, що закохалася в мозок

Автор: Венди Сузуки

Издательство: Ранок

Жанр: Биология

Серия:

isbn: 978-617-09-5838-9

isbn:

СКАЧАТЬ та величезну за обсягом сукупність відомостей щодо свого рідного міста, а саме – лондонських таксистів. Розумієте, перед таксистами Лондона стоїть приголомшлива задача навчитися орієнтуватися на понад 25 000 вулиць самого міста, а також – у розташуванні тисяч орієнтирів і пам’яток. Тривалий курс, необхідний для засвоєння всієї цієї інформації про навколишній простір, називається «Набуття знань» і зазвичай триває від трьох до чотирьох років. Якщо ви вже колись бували в Лондоні і вам доводилося бачити там людей, котрі їздили на скутерах із розкладеними на кермі мапами, то це були майбутні лондонські таксисти, що набували навичок!

      Зрештою, лише частина претендентів на професію таксиста складає надто суворий іспит, що має дуже загрозливу назву – «Феномен». Ті, кому вдається пройти це випробування, демонструють дійсно разючі за обсягом просторові та навігаційні знання Лондона. От яка цікава група людей для дослідження їхнього мозку!

      У дослідженні лондонських таксистів група Магвайр зосередилася на розмірі гіпокампа, про який я багато розповідатиму в наступних розділах. Ця структура має видовжену форму і схожа на морського коника (насправді, «гіпокамп» латиною й означає «морський коник»). Гіпокамп розташований глибоко в скроневій частці мозку і вкрай необхідний для функціонування довгострокової пам’яті та орієнтації в просторі. Точніше кажучи, Магвайр та її колеги відносили функцію просторової пам’яті до задньої частини гіпокампа й очікували, що ця частина структури мозку таксистів буде більшою за передню, порівняно з контрольною групою людей того самого віку та рівня освіти, яким не треба було втримувати в пам’яті такий величезний обсяг відомостей про тисячі вулиць Лондона. І вони отримали те, на що сподівалися.

      Дослідження Магвайр та інших учених, у яких порівнювали мозкові здібності фахівців (досліди проводили з музикантами, танцорами та людьми певних політичних прихильностей) та людей, котрі не мали спеціальних знань у тих самих галузях, довели пластичність людського мозку. Треба зазначити, що пластичність є лише одним із пояснень отриманих даних, інше полягає в тому, що люди, котрі спромоглися стати таксистами в Лондоні, від самого початку мали більшу за розміром задню частину гіпокампа, ніж інші. Тобто цілком можливо, що лише люди з від природи великим заднім гіпокампом, маючи природну переважну просторову пам’ять, здатні стати успішними лондонськими таксистами. Якби це було так, про мозкову пластичність навіть не йшлося б взагалі.

      Тож як відрізнити ці дві відмінності? Щоб перевірити версію, що навчання на курсах лондонських таксистів змінює мозок, можна обрати групу людей, які розпочали курс «Набуття знань», а потім порівняти мозок людей, які успішно склали іспит, з мозком тих, хто його не склав. Саме так і зробила Магвайр із командою. Дослідження такого роду є набагато об’єктивнішими, тому що з’являється можливість чітко визначити будь-які зміни в мозку за період навчання на курсах таксистів. Дослідники виявили, що до початку занять усі сповнені сил СКАЧАТЬ