Меч Сагайдачного. Виктор Вальд
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Меч Сагайдачного - Виктор Вальд страница 28

Название: Меч Сагайдачного

Автор: Виктор Вальд

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Исторические приключения

Серия:

isbn: 978-617-12-6674-2, 978-617-12-5429-9, 978-617-12-6673-5, 978-617-12-6672-8

isbn:

СКАЧАТЬ місцевість оточили – не полінувалися. Двоє залишилися близько – монастирські землі оглядати, а троє верхи в різних напрямках вирушили. З козацьку милю риссю промчали, на кожен пагорбок піднімалися, на кожен дубок влазили. Місця відкриті, далеко все і всіх видно. А дурня ні на коні, ні без коня немає!

      Отже, він у печерному місті, яке чи не тисячу років усе риють і риють монахи. Ніхто не забороняє спуститися в той лабіринт, але мало хто з мирян наважиться ненадовго і недалеко зайти в підземний світ, сповнений святості й таємниць. Там без супроводу ченця людина швидко втрачає орієнтацію, якщо вона зайшла за ріг або у відгалуження коридору. Навіть маючи смолоскип! Та смолоскип, навпаки, шкодить, коли несподівано й страшно виринає з непроглядної темряви то напівзасипана келія, з якої стирчить людська кістка, то ніша в стіні, де цілі століття спочивають висушені до тіла дитини ченці, обдаровані святістю. Або з підземного вівтаря дивиться майже чорна ікона…

      Архімандрит Києво-Печерської лаври високопреподобний отець Єлисей[60], вислухавши помічника комісара сейму, всміхнувся і, покликавши ченця, сказав Антоніму:

      – Цей ієромонах найкраще обізнаний із підземною частиною лаври. Веди, отче Гавриїле, цього католика, куди він забажає. До святості доторкнутися кожному вільно. Може, це йому допоможе. Хоча…

      Архімандрит махнув рукою і пішов у своїх священичих справах.

      Йти, куди ведуть, чути мертву тишу і сподіватися, що смолоскип у твоїй руці і в руці приставленого ієромонаха Гавриїла не згасне від раптового протягу, – вже страшно. Одна справа просто боятися, інша – обімліти, шкірою відчувши присутність чогось живого, здригнутися від тихих слів молитви, які, здається, доносяться з глухої стіни тунелю. І вже геть нестерпно, коли холодні мурашки пробігають по спині. А все те від того, що в непроглядній пітьмі хтось кашлянув.

      Тунелі роздвоювалися, різко повертали, опускалися й піднімалися. Уздовж них траплялися ніші з запасними свічками, кресалом, а то й смолоскипами. В інших виїмках чорніли шматки дерева, металеві ланцюги, а то й узагалі невідь що.

      – А може, тут зник? – чи то насмішкувато, чи то сумовито мовив чернець і звернув праворуч.

      То була самітницька келія, готова прийняти мешканця до його останнього дня.

      Антонім заглянув у вузький лаз, у який насилу могла пролізти людина. Нора – нічого іншого й не скажеш – завдовжки в людський зріст. Посеред келії проритий ровик на всю довжину, глибиною по коліно людині. З одного боку рівчака – лежанка з оберемком сіна, з іншого – столик на одну дошку. Оселившись у такій ніші, чернець-подвижник міг сидіти на лежанці, опустивши ноги в рівчак; міг стояти на дні того-таки рівчака, ба й піднятися на повний зріст. На протилежному боці від лежанки було кілька маленьких ікон, лампадка, якісь глиняні посудини і скам’яніла просфора[61].

      – Часто подвижникам та ямка слугує ложем, а по смерті – могилою, – глухо вимовив ієромонах СКАЧАТЬ



<p>60</p>

Єлисей Плетенецький (в миру Олександр Михайлович (за іншими даними Томашевич); нар. між 1550 і 1554 рр., пом. 29 жовтня 1624 р.) – православний культурний і громадський діяч, просвітитель, письменник, архімандрит Києво-Печерської лаври, активний борець з унією.

<p>61</p>

Богослужбовий літургійний хліб, який вживається в православ’ї для таїнства євхаристії і для поминання під час проскомидії живих і мертвих.