Погана. Хлои Эспозито

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сіра. Я – Мортисія Адамс чи нежить якийсь. Це нагадує мені, в якому стані я була тиждень тому в Арчвеї.

      Чудово.

      Розпрекрасно, бля.

      Знов те ж самісіньке. Без грошей. Без роботи. Жити ніде. Хлопця немає. Можна було й не клопотатися на Сицилії. Весь цей час і зусилля витрачено даремно. Сім днів до біса тяжкої праці. Навіщо я взагалі поперлася до тієї Таорміни? Я лише хотіла відпочити. Трішечки засмагнути на сонечку. Бет просто благала сісти у той літак, і не те щоб у мене був вибір. Мені добряче припікало дупу. У Лондоні в мене не було нічогісінько, крім купи боргів і пристрасті до азартних ігор. Загрози герпесу та венеричних захворювань. Я жила у повній шкідників помийниці, у справжньому раю для корости, а тим часом моя бездоганна близнючка вийшла заміж за мого хлопця й поїхала в Бурдж-ель-Араб.

      Ні, знаєте що? Це моє минуле мінус один. Я зробила один крок уперед, потім два кроки назад. Тепер «Алві Найтлі» годує хробаків, а в мене на хвості італійські копи. Що мені робити? Шукати позитивні моменти? Що мене, бля, навіть не існує? Треба знайти Ніно, забрати своє бабло, а тоді вшитися… до Монако. Але як мені, в біса, його знайти, якщо в мене немає ані копійчини?

      Я думала, що моє життя вже суцільні руїни, але тепер, схоже, все стало ще гірше.

      Я вдивляюсь у почервонілі очі й зітхаю. Ну ж бо, Алві. Думай. Що б зробила Бейонсе? Ніно десь там, на волі. У нього – «ламборґіні» та валіза з грошима. Але я Ґлорія Ґейнор[10] – я неодмінно виживу. Він мені ще заплатить. Я йому помщуся, як Гамлет (але дівчина – Гамлета? Ні, це звучить як котлета якась). Я знайду його і вб’ю. Ось побачите. Якби тільки він був не таким управним…

      Навшпиньки, ніби по битому склу, чимчикую кімнатою. Килим укритий мініатюрними пляшечками: «Смірнофф», «Ґленфіддіх», «Джек Деніелс», «Піммз». Напівпорожні, спустошені, сумні. Я хиляю п’ятдесят мілілітрів «Бомбей Сапфір», що єдиний устояв у холодильнику. Решту міні-бару я висмоктала до краплі, перш ніж відключилася вчора ввечері. На похмілля, як то кажуть. Він обпікає мене зсередини, мов розчинник для фарби.

      Шоколадний коржик – частування від закладу – лежить на таці серед чашок та блюдець. Хромований срібний чайник. Пакетики чаю «Твайнінґс». Я запихаю коржика до рота й жую. Він, здається, полегшує гіркоту зради, підсолоджує бридотний сморід підлості. Et tu, Brute? Він ніби вдарив мене у спину моїм власним довбаним ножем.

      Ніно, о, Ніно,

      Я йду по тебе. Ніно,

      Ти, Ніно, хробак.

      Я помічаю його чорний фетровий капелюх, кинутий біля крісла. Підіймаю й міряю його. Червоні «Мальборо», шкіра, секс – я заплющую очі та вдихаю його запах. Згадую, як уперше побачила його на віллі Бет і здавалося, що весь світ завмер. Ніно віз мою мертву близнючку в багажнику свого пасажирського автомобіля, а зі стерео волала «Металліка». М’язисті руки в чорнилі татуювань. Голе тіло. Чіткі кубики пресу. Бездоганний дванадцятидюймовий[11] член. Я хмурюся. Ні, я не сумую за Ніно, лише за його членом.

      Я мов зараз його СКАЧАТЬ