Чорна Жоржина. Джеймс Эллрой

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ маю право складати іспит на сержанта. Якщо я його вдало складу й карта ляже, то до тридцяти п’яти я можу стати лейтенантом, і це – лише початок.

      Мені раптом стало ніяково, я зайшов усередину, походив вітальнею, перебираючи журнали і пройшовшись по кижкових шафах, шукаючи, що б почитати. Потім я почув, як у задній частині будинку ллється вода. Я пішов на звук і, побачивши відкриті двері ванної кімнати, з яких валила пара, зрозумів, що це знак спеціально для мене.

      Під душем стояла гола Кей. Вона ніяк не відреагувала, побачивши, що я ввійшов. Я дивився на її тіло, всипані веснянками груди з темними сосками, на широкі стегна й плаский живіт, потім вона повернулася. Я побачив старі шрами від ножа, що хрест-навхрест вкривали її спину від стегон до хребта, затремтів і вийшов, шкодуючи про те, що вона показала мені їх саме того дня, коли я вбив двох чоловік.

      ІІ. На розі Тридцять Дев’ятої та Нортон

      Глава 7

      Рано-вранці в середу мене розбудив телефонний дзвінок, вирвавши зі сну, що повторював заголовок передовиці «Daily News» за вівторок – «Вогонь і Лід нокаутують негрів-головорізів», не останню роль у якому грала блондинка із тілом Кей. Подумавши, що це журналюги, які після перестрілки не давали мені проходу, я зняв слухавку й поклав її на тумбочку, а сам знову спробував заснути. Але раптом почув:

      – Вставай і сяй, напарнику! – і приклав трубку до вуха.

      – Слухаю, Лі.

      – Знаєш, який сьогодні день?

      – П’ятнадцяте. День зарплатні. Ти подзвонив мені о шостій, щоби… – я затнувся, зрозумівши, що голос Лі тремтить від нервової радості. – З тобою все гаразд?

      – Усе шикарно. Проїхався по Малголленд зі швидкістю під двісті, а вчора весь день провів удома з Кей. А тепер нуджуся. Як щодо трохи попрацювати поліцейським?

      – Ну, що там?

      – Я щойно говорив з одним інформатором, у якого переді мною боржок. Він каже, що Джуніор Неш влаштував собі траходром у гаражі на розі Колізеум і Нортон, у задній частині зеленого житлового будинку. Може, прокотимося туди? Хто останній – ставить увечері пиво.

      У мене перед очима затанцювали нові газетні заголовки.

      – Дивися, не гальмуй, – відповів я, повісив слухавку і, одягнувшись у рекордно короткий час, вибіг до машини й миттю пролетів відстань до Леймерт-Парку.

      Лі вже був там, спираючись на свій «Форд», припаркований біля бордюру перед єдиною будівлею на пустирі – отруйно-зеленого кольору бунгало з двоповерховою халабудою за ним.

      Я припаркувався поруч із ним і вийшов. Лі підморгнув і сказав:

      – Ти програв.

      – Ти намахав мене, – відповів я.

      – Маєш рацію, – засміявся він, – я набрав тебе з автомату. Журналісти задовбали?

      Я повільно поглянув на свого партнера. Він здавався розслабленим, але щось йому муляло, хоча був у гуморі.

      – Я навіть носа на вулицю не показував. А ти?

      – Приїхав Бево Мінс, запитав мене, як я почуваюся. Я відповів, що не хотів би почуватися так завжди.

      Я СКАЧАТЬ