Чорна Жоржина. Джеймс Эллрой

Чтение книги онлайн.

      «Буена Віста» виявився гриль-баром у стилі іспанського ранчо – побілені цегляні стіни й декоративні вежі, прикрашені різдвяними гірляндами за півтора місяці до свята. Інтер’єр приємний, оброблений темним деревом. Біля входу розташовувалася довга барна стійка, за нею стояв чоловік, протираючи склянки. Лі махнув йому значком і спитав:

      – Де Бруно Альбанез?

      Чоловік махнув головоюу задню частину ресторану й опустив очі.

      У кінці бару було кілька оббитих шкірзамінником кабінок із поганим освітленням. Ми пішли до останньої будки – єдиної зайнятої – із якої чулося голосне плямкання. У ній над тарілкою з квасолею, перцем чілі та яєчнею схилився худорлявий, смаглявий чоловік. Їв він так, ніби це було востаннє в житті.

      Лі постукав.

      – Поліція. Ви Бруно Альбанез?

      – Хто, я? – перепитав чоловік, відірвавшись від тарілки.

      Лі прослизнув у будку й показав на гобелен на стіні із релігійним малюнком.

      – Ні, дитятко в яслах. Давай швидко розберемося з усім, не хочу дивитися, як ти їси. У тебе купа штрафів, але нам із напарником дуже сподобався твій пес, так що арештовувати ми тебе не будемо. Ну, хіба ж ми не лапочки?

      Бруно Альбанез пустив відрижку, а потім сказав:

      – Ви хочете якоїсь інформації?

      – Який розумний хлопчик, – відповів Лі й поклав на стіл фотографію Мейнарда. – Він трахає маленьких хлопчиків. Ми знаємо, що він скидає тобі крадений товар, але зараз нам на це начхати. Де він сам?

      Альбанез подивився на фото і знову відригнув.

      – Я ніколи його не бачив, хтось вас надурив.

      Лі подивився на мене й зітхнув.

      – Деякі люди ніяк не хочуть по-нормальному, – сказав він, і раптом схопив Бруно Альбанеза за комір і пхнув лицем у тарілку із їжею.

      Жирна підлива затікала Бруно в рот, ніздрі та очі, він махав руками та тупотів ногами під столом. Лі тримав його, примовляючи:

      – Бруно Альбанез був доброю людиною. Він був хорошим чоловіком і хорошим батьком для свого синулі Тартака. Хіба що не дуже хотів співпрацювати із копами, але хто ж без гріха? Напарнику, ану, назви бодай один привід, чому я не повинен вбивати цього засранця?

      З тарілки чулося булькотіння, у тарілку із яєчнею стікала кров.

      – Помилуй його, – сказав я. – Навіть скупники краденого заслуговують кращого ставлення під час СКАЧАТЬ