Дочка снігів. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ всіх, що ціна за приставку вантажу до озера Ліндермен підскочила до п’ятдесяти центів.

      Натовп біля складу раптом чомусь захвилювався. Всі заклопотано перешіптувались, пильно вдивляючись у трьох чоловіків, що з дороги наближались до складу. А ті три нічим не відрізнялися від інших шукачів золота. Вдягнені були погано, майже в лахміття. Десь-інде, серед порядного товариства, сільський поліцай зараз би зацікавився ними і заарештував їх, як волоцюг.

      – Француз Луї, – перебігало з уст в уста.

      – Має в Ельдорадо три заявки, – промовив до Фрони її сусіда. – Варті не менш як десять мільйонів.

      Коли глянути на француза Луї, що йшов попереду своїх товаришів, аж ніяк цього не подумалося б. Загубивши десь, певне в дорозі, шапку, він недбало пов’язав голову витертою шовковою хусткою. І хоч мав він отих десять мільйонів, сам ніс свого клунка на широких плечах.

      – А другий хто?

      – Біл Свіфтвотер, теж король Ельдорадо.

      – Та невже? – спитала Фрона, не діймаючи віри.

      – Авжеж! – вигукнув той самий. – Його портрет надруковано в усіх газетах, що вийшли протягом останніх шести тижнів. Гляньте! – Він розгорнув газету. – Портрет дуже схожий. Я так часто дивився на нього, що впізнаю його пику серед тисячі.

      – А третій? – поспитала вона, мовчки схиляючись перед таким авторитетом.

      Її інформатор піднявся навшпиньки, щоб краще роздивитись.

      – Не знаю, – признався він ніяково і вдарив по плечу свого сусіду. – Це хто? Отой худорлявий, голений? В синій сорочці, з латкою на коліні?

      В цю хвилину Фрона радісно скрикнула й кинулася вперед.

      – Мете! Мете Маккарті!

      Чоловік з латкою щиро потиснув їй руку, хоч і не впізнав її, і недовірливо поглянув на неї.

      – Ви мене не пізнаєте! – вигукнула Фрона. – Ні, ні, не кажіть мені, що впізнали! Коли б не було тут стільки глядачів, я обняла б вас, старий ведмедю!.. От і пішов Великий Ведмідь додому, до своїх маленьких ведмежат, – почала вона повагом. – А ведмежата були дуже голодні. І Великий Ведмідь сказав: «Відгадайте, що я вам, дітки, приніс?» Одне ведмежа сказало, що ягоди, а друге сказало, що рибу лосося, а третє сказало, що дикобраза. Тоді Великий Ведмідь засміявся: «Хо-хо!» – і сказав: «Ні, я приніс чудову, велику, гладку людину!»

      Що далі він слухав, то більше починав собі щось пригадувати – це було видно по ньому, і коли Фрона замовкла, обличчя його зморщилось і він засміявся якимсь особливим, тихим сміхом.

      – Та я і справді вас знаю, – сказав він, – тільки ніяк не можу згадати, хто ви така.

      Вона показала на склад, з острахом дивлячись на нього.

      – Ага, згадав! – Він одступив на крок, уважно приглядаючись до Фрони. Тут на його радісному обличчі раптом проступило розчарування. – Ні, цього не може бути! Я помилився. Ніколи не могли ви жити в цій халупі, – він показав на склад.

      Фрона СКАЧАТЬ