Конотоп над Єзучем. Антон Гайдук
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Конотоп над Єзучем - Антон Гайдук страница 4

СКАЧАТЬ Він бачив скорий напад із степу. У слободі чоловіки займались військовою виучкою, навчались управляти конем ногами, стріляти із лука, стоячи в сідлі; або бути дворуким – в одній руці меч, в іншій спис.

      Слобожани самі заготовляли їжу: м’ясо, рибу, сири, хліб. Тут були майстри по пошиву одягу із шкіри, шили постоли-калиги з довгим ремінням, ковпаки-шапки з плоским верхом під шоломи, безрукавки із козячих шкір шерстю уверх.

      Була середина літа. Воєвода Всеслав висилає у степи до високої могили невеликий загін на вивідини. Їхали, не кваплячись, минули Турове урочище і далекий дозор на в’язі. Через три дні були біля степових ідолів, висічених із сірого каменю. Склавши худі довгополі руки на животі, ідол тупо дивиться у степ. Його ноги вросли у землю по коліна. Він тут стоїть тисячу років. Ще через тисячу він угрузне по саму голову.

      Загін заглиблювався у степи, дійшли до річки Інгульця, де стояла висока могила, на ній орел змостив гніздо. Розмістились під високим спуском, старший із двома слобожанами піднялись на вершину могили, вели огляд далеко у степ, чатували і в день, і в ночі. Пройшло майже два тижні, та одного дня зверху помітили неясні рухи у степу, де небо зійшлось із землею. Неясні сірі хмари рухались, згодом виступили обриси довгої низки вершників. Це були хазари. Дозор послав першого вістового сказати: «ідуть хазари».

      На могилі продовжували спостереження, потім послали другого вістового зі словами: «іде військо до двох тисяч воїнів і обози». Вістовий мчав без відпочинку. Коней міняв, бо взяв трьох. Від могили до слободи дістався за три дні, всіх коней «загнав». Через день примчав другий вістовий. Звістка про хазар у «городи» передавалась через «чорні дими». Запалили на високій вежі багаття, кидали мокре гілля, кожі, трухляве дерево. Дим підіймався чорними клубами.

      Потім запалили у себе вогонь каничі, ілвечі, ростовичі, бердичі, житичі. Слобожани зі списами, на яких висіли віхті чорної шерсті коней, поїхали у «городи». Слов’янські племена точили мечі, списи, саблі, секири, ножі. Військо россичів стояло за рікою, за бродом.

      Із десяти родів, лише вісім прислали людей. Хазарська орда стала великим станом у Туровому урочищі. Загін вивідників доповів воєводі про справжній стан хазарського війська. Прибуло до трьох тисяч воїнів-вершників, до п’яти тисяч коней, великий обоз. Гарби накриті войлоком, колеса у зріст людини. Вози поставили стіною круг стану. Коней пустили на пашу, табунщиків-хазар нарахували триста чоловіків. У стані господарювали жінки і раби.

      Слобожани за ніч на полі битви набили гострі палі, низькі до половини стегна; їх закривала висока трава. На ранок піші воїни стояли рядами позаду кілля. На окраїні лісу вершники-россичі стримували коней. На них насувалось хмарою хазарське військо. Воно рухалось широким тугим вигином. Слов’яни приготували луки і стріли, довгі списи; чекали зближення.

      Хазари зупинились, на поле битви виїхав вершник у чорному залізному СКАЧАТЬ