Лола у весільній подорожі. Ізабель Абеді

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Жінка простягнула мамі руку:

      – Люсиль Шевальє. Я є мама Алекс, – вона співчутливо подивилася на мене. – Ти є Лола, уї? Мені душе шкода, але Алекс мати температура.

      – О, – відповіла за мене мама. – Яка прикрість! Я Вікі Юнгхерц, мама Лоли. А це Пенелопа, Фло та Лізбет.

      Фло щось пробурмотіла, а Лізбет сховалася за спиною в Пенелопи. У тих випадках, коли моя тітка зіштовхується з незнайомою людиною, вона стає боязкою.

      Паскаль витягнув із рота льодяник і простягнув його тітці.

      – Будеш цукерку? – запитав він.

      Тітка Лізбет похитала головою.

      Я теж похитала головою. Але не через Паскаля, а через те, що говорила його маман. Її слова спочатку потрапили мені в живіт. Потім піднялися вгору – до голови. І там і засіли, вимагаючи негайних дій.

      – Так, але… – пропищала я.

      – Це все душе несподівано, – говорила тим часом маман Алекса. – Вранці він вітчув себе зле, я думала, це через хвилювання. Але за годин він мав уже душе високу температур. Навіть не зміг підвівся з постіль. Природно, хлопшик душе засмутитись. І попросив нас зустріти Лолу…

      – Але я не хочу, щоб ви мене зустрічали! – вигукнула я. – Я хочу бачити Алекса! А ми можемо швиденько з’їздити до вас додому?

      Маман Алекса похитала головою.

      – До вашого рейсу душе мало часу, – відповіла вона.

      – Тоді ми сядемо на наступний! – у розпачі я схопила маму за руку.

      – Ах, мишко, – відповіла мама. – Літак – це тобі не поїзд. На наступний так просто сісти не можна.

      – Але тоді… тоді… – у мене перед очима все попливло, долоні стали мокрими. Я не знала, що сказати, й замружилася щосили. Згадала Алекса, як він називав мене «мон шері» або «Лола Левиця», і зрозуміла, що не зможу сісти в літак, не побачивши його в Парижі.

      «Будь ласка, – попросила я, до пуття не розуміючи, до кого звертаюся. – Будь ласка, нехай щось трапиться!»

      Ну хоча б щось!

      Просто зараз!

      – Наш рейс… – пролунав голос у мене за спиною. – Наш рейс відкладається!

      Я розплющила очі, обернулася й із відкритим ротом утупилася в папая.

      – У них, бачте, технічні проблеми, – похмуро промовив він. – Якісь двері не зачиняються.

      Ох, як у мене засвербіла голова! Так що там говорить папай?

      Мама теж захвилювалася. Але зовсім інакше, ніж я. Так, немов усе це їй страшенно неприємно.

      – Що ж тепер робити? – запитала вона.

      – Чекати, – скрушно розвів руками папай. – Доведеться переночувати в Парижі. Авіакомпанія оплатить готель. Літак вилітає завтра о 12 : 15.

      Я вчепилась у руку Фло й забула, що треба дихати.

      Моя подруга посміхнулася й шепнула:

      – Твоя бабуся часто говорить, що Господь деякі бажання виконує відразу.

      Обличчя СКАЧАТЬ