Петро Гулак-Артемовський. Олександр Кирієнко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ рубежах Київської Русі. «Повість минулих літ» повідомляє: «…у 988 р. князь Володимир Великий почав будувати міста на берегах великих рік та заселяв їх найкращими воїнами, щоб протистояти печенігам». А в 1032 р. князь Ярослав Мудрий «почав ставити міста на р. Рось».

      Містечко Городище в XVI ст. перебувало на окраїні Литовської держави. Ним володів київський удільний князь Олелько Володимирович та його син Семен, які з часом передали ці землі князеві Федору Глинському. По смерті Ф. Глин-ського містечко перейшло його сину Богдану, путивльському наміснику, який загинув у московському полоні в 1500 р.

      Перша письмова згадка датується 1527 р., коли містечко після жорстокого спротиву було спалене та зруйноване кримськими татарами, адже розташовувалося на так званому Чорному шляху, яким чинилися набіги на українські землі. Як переповідають джерела, «русло річки було забито тоді тілами вбитих, а вода червоніла від крові».

      1537 р. князь Володимир Глинський продає городищен-ські землі знатному черкаському міщанину та власнику с. Мліїв Івану Зубрику. З часом городищенські землі успадкував його син Василь, а згодом ці землі відійшли до єдиної дочки В. Зубрика Христини Василівни. Не маючи коштів на розбудову земель та маєтку, Христина Василівна продає свою спадщину коронному гетьману Речі Посполитої Станіславу Конецпольському (в якого на службі перебував Михайло Хмельницький та його син Богдан Хмельницький). 28 січня 1633 р. гетьман викупив у неї землі Жаботина, Млієва, Старосілля, Орловеця, Слобідки, Сміли, Балаклії та спаленого містечка Городище, за які сплатив 24 тисячі злотих.

      Уперше на мапу містечко потрапило в XVII ст. завдяки французькому інженеру Гійому Левассеру де Боплану, який, перебуваючи на службі в польського короля (керував будівництвом фортеці Кодак 1635 р.), створював мапи східних територій Європи. У своєму щоденнику Гійом де Боплан так описував містечко: «Тутешні селяни заслуговують на співчуття. Вони мусять працювати власноручно і зі своїми кіньми три дні на тиждень на користь свого пана, а також сплачувати йому залежно від наділу, який тримають, певну кількість зерна, багато каплунів, курей, гусей і курчат перед Великоднем, Трійцею і Різдвом. Окрім того, повинні возити дрова для потреб свого пана та виконувати тисячі інших повинностей, яких би й не мали робити, не кажучи про гроші, яких пани від них вимагають, а також забирають десятину з баранів, свиней, меду, всіляких плодів, а кожного третього року – третього вола. Одним словом, селяни змушені віддавати своїм панам усе, чого ті захочуть, так що немає нічого дивного, коли ці нещасні ніколи нічого не відкладають для себе, перебуваючи у таких тяжких умовах залежності. Але і це ще не найважливіше, оскільки пани мають необмежену владу не тільки над їхнім майном, але й над їхнім життям. Таке рабство і призводить до того, що багато хто тікає. А найвідважніші з них подаються на Запорожжя, яке є місцем притулку козаків на Борисфені».

      Наростаюче національно-релігійне та соціально-економічне гноблення спричинили вибух козацького СКАЧАТЬ