Ольга. Бернхард Шлинк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Він ще не дуже добре міг стояти, а вже хотів бігати. Хода крок за кроком здавалася йому недостатньо швидкою, тож він піднімав одну ногу раніше, ніж ставив другу, і тому падав. Підводився, робив крок, потім ще один і знову виявляв, що рухається занадто повільно, знову забирав із землі ступню раніше, ніж опускав другу, і знову падав. Підводився, падав, підводився – нетерпляче й невтомно йшов далі. Він не хоче ходити, він хоче бігати, думала його мати, спостерігаючи за дитиною і хитаючи головою.

      Вивчивши, що нога може відриватися від підлоги лише тоді, коли там стоятиме друга, він однаково не хотів ходити. Дріботів маленькими моторними кроками, а коли батьки вдягали на нього збрую і вели на повідці, згідно з тодішньою модою, їм самим робилося смішно, бо хлопчик на прогулянці трюхикав, як невеличкий поні. Водночас їм було трохи ніяково, адже інші діти краще бігали у збруї.

      У три роки він побіг. Бігав просторим будинком із трьома поверхами та двома горищами, довжелезними коридорами, угору та вниз сходами, кімнатами, що вели одна до одної, терасами до парку, на поля й до лісу. Ставши школярем, він бігав до школи. Не тому, що, встаючи вранці, барився, а чистячи зуби, довго колупався й інакше запізнився б на уроки. Просто бігати йому подобалося більше, ніж ходити.

      Спершу інші діти теж бігали з ним. Його батько був найзаможнішим у селі, забезпечував багато родин у своєму маєтку платнею і хлібом, вирішував суперечки, піклувався про церкву та школу і пересвідчувався, що чоловіки правильно голосуватимуть. Це змушувало інших дітлахів поважати його сина і наслідувати його, аж поки повага, яку виказував до нього вчитель, та геть інакші манери, мова й одяг не відмежували хлопчика від решти. Можливо, діти радо б стали його почтом, якби він захотів бути їхнім ватажком. Але це його не цікавило – не через зверхність, а через норовливість. Нехай інші бавляться у свої ігри, а він гратиметься у власні. Інші діти не були йому потрібні. А надто, коли він бігав.

      Коли йому виповнилося сім, батьки подарували йому песика. Захоплюючись Англією і поважаючи Вікторію5, вдову кайзера Фрідріха, вони обрали бордер-коллі, англійську пастушачу собаку, що мала супроводжувати й охороняти їхнього любителя побігати. Пес так і робив – завжди біг попереду, часто озираючись назад і чудово відчуваючи, куди хоче бігти хлопчик.

      Вони гасали путівцями і польовими межами, манівцями і лісовими просіками, часто бігали по пересіченій місцевості й займалися кросом. Син любив широке поле і негустий ліс, але там, де колосилася висока пшениця, він біг просто серед колосся, яке хотів відчувати голими руками й ногами; а ще мчав підліском, аби той дряпав і колов незваного гостя і щоб можна було вириватися, коли той захоче його зупинити. Якщо бобер зводив греблю і перетворював струмок на загату, хлопчик біг через загату. Ніщо не мало його зупинити, ніщо.

      Він знав, коли на залізничну станцію приїжджає поїзд і коли він покидає її, біг на вокзал і мчав уперед разом СКАЧАТЬ