Бурштин. Василь Тибель

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ шершня вжалило нижче коліна, ніби жарина залетіла під штанину й почала припікати. Тримаючи руль однією рукою, він спробував позбавитися жарини, але витягнув залиту червоним липку руку.

      «Зачепило»,– майнуло в голові, однак страху не було. Той бридкий холод, що переслідував його на болоті, зник. Тепер він у лісі – ліс його і врятує. Ті, що стріляли, тепер гратися не будуть, тому Сашко, не збавляючи газу, вправно маневрував між деревами, оминаючи кущі й повалені буревієм стовбури.

      «Тільки б дотягти до Старого Хутора, там свої – допоможуть».

      Летів лісом, як випущена стріла, залишаючи позаду скажене ревище двигуна. Навіть пропалені глушники вже давно обірвало сухим гіллям. Мотоцикл завивав, як поранений звір, ніби його теж зачепило кулею. Проте ліс уже обступав стіною, і те ревіння згасало за тіснявою стовбурів. Ліс огортав, ховав у своїх нетрях, ковтав усі звуки.

      Сашко й далі тріскотів бездоріжжям, поки не вискочив на закинуту лісову дорогу, а тоді помчав ще швидше. Летів, здавалося, цілу вічність, зважаючи лише на миготіння дерев, що стояли обабіч, і нечисленні баюри. Вже й мотоцикл почав чхати, шарпатися, а він усе не зупинявся.

      Скільки залишилося позаду – Сашко не знав. У голові шуміло через втрату крові й пекучий біль у нозі, накочувалися хвилі забуття, часом він починав клювати носом, голова хиталася, як примотаний до кілка гарбуз, але Сашко ще примудрявся втримувати кермо. Аж ось нудота враз підкотила до горла, він похитнувся і впав грудьми на бензобак. Мотоцикл, що втратив керування, гойднуло, коляска стала сторчма, наскочивши на пеньок. Залізний кінь здибився, зробив сальто й, трощачи тонкі стовбури підросту, перекинувся, накривши втікача важезною мотопомпою. Колесо на колясці ще довго оберталося за інерцією, проте двигун захлинувся майже миттєво.

      Розділ 5

      Хатина лісника

      – Цінь-цвірінь! – долітали з вулиці ранкові звуки.

      Зграйка горобців чубилася за право першим скупатися в калюжі. Соснова гілка, погойдуючись, тихенько шкрябала по шибі, розчісуючи зеленими голочками сонячних зайчиків, що, пробиваючись крізь віття, лоскотали Сашкові заплющені повіки. Від того лоскотання він остаточно прокинувся: незнайома кімната, закіптюжена стеля, кутки, засновані павутинням. Десь у плиті потріскують дрова, булькоче вариво. Із прочинених дверей тягне ароматом юшки та якогось зілля. Так колись пахло в хаті Сашкової бабусі. Він часто, йдучи зі школи, заходив до старенької. Там і обідав, а інколи залишався на ніч. Батьки завше були зайняті, а бабця раділа внукові. Чомусь згадалися її натруджені руки, оповідки, що кожного разу обростали новими подробицями, і бабусина любов, яка дивилася на нього з її запалих очниць та гріла душу.

      Сашкові защеміло в грудях, він сперся на лікоть і спробував підвестися. Повернувся на лежанці з матрацом, набитим сіном, та раптовий гострий біль у нозі проштрикнув аж до самого мозку. Мимоволі застогнав і поточився на лежак.

      – Ти СКАЧАТЬ