Чигиринський сотник. Леонід Кононович

Чтение книги онлайн.

      – А от прибився до мене козак, з которим дивнії дива коїлися. Заблукав він у Залізний ліс, куди жоден смертний ще не потрапляв, та й ліг спати під дубом. Як покинула душа його тіло вві сні, то почув я від неї, що женуться за ним кляті літавиці, яких Триглав із-під землі випустив.

      – А що їм треба од смертного? – питає Дана.

      Коваль тоді глянув на Михася й каже:

      – Ану поздоровкайся з дівками, небоже!

      Зняв той шапку і вклонивсь, як учив його дід.

      – Чолом, ясні панни!..

      – Чолом, козаче! – усміхнувшись на теє, кажуть діви. І до коваля: – Та й що?

      – А нічого. – відказує той. І до Михася: – Покажи-но, коли твоя ласка, що за ляльку носиш ти ото за пазухою!..

      Повагався малий козак, а тоді за поворозку потягнув та й дістав тую ляльку з-під сорочки. І здивувався: то була вона чорна і тьмяна, а як упало на неї сонячне світло, то замигтіла ряснобарвними блищиками, що побігли по ній од верху до низу!

      Зблідли діви, угледівши теє диво, а Дана й каже:

      – Матінко Божа, Пречиста Ладо! Та се ж Троянів Ключ, що без сліда пропав ще за сивої давнини!

      – От-от, – каже чоловік. – А прийшов він із того світа, бо мертвий лицар передав його сьому козакові.

      – А де ж сеє сталося? – питає Дана.

      Тут Михась вирішив, що пора і йому слово вкинути.

      – За річкою, що Красилівка зветься… – каже. – Там, де битва страшенна колись була, що вся річка червона зробилася од крови!

      – А-а, – каже Дана, – то се біля Торча. А чом же сьому хлопчині він дістався?

      – А того, – каже чоловік, – що вродила сього козака в Остатній кріпості та, що сестрою вашою була. Як прийшов він на світ, то прознав клятий Триглав, що лихо буде йому від сього хлопця, та й послав бісуркань, щоб узяти його. От тії відьми сестер ваших побили, кріпость пустили огнем, а дитину повезли до Пралісу, де вже літавиці чекали на неї. Та що назначив Господь, теє не може зо світа зійти: одбили його запорозькі братчики і до роду привезли на волость.

      Тут Михась і собі вирішив слово кинути.

      – Отсе, – каже, – балакаєте ви, балакаєте, а я тут стою та слухаю! І не второпаю нічогісінько!

      Засміялися всі.

      – Про тебе, сину, про тебе річ іде. – каже чоловік. Та й посмутнів на виду. – Отсю ляльку створив колись Батько Троян на Заруб-горі. Взивають її Троянів Ключ, бо ним Господь воскресив білий світ, коли клятий Триглав усю землю на попіл обернув. У давніх пророцтвах мовиться, що приходитиме сей знак в Україну, коли над нею лихо зависне. Як з’явиться він, то весь світ зміниться…

      – А чом же тобі сей Ключ та не дістався? – питає Михась. – Ти ж, бачу, силань, що таких мало і є. он які дуби з корінням вириваєш!

      Знов засміялися діви з ковалем.

      – Ми, – каже Дана, – не встряємо до того, що на білому світі коїться. Узяв нас Батько Троян і поселив у цім краю, щоб служили ми силі Дажбожій і Матері Ладі, що сидить ув Ирі на золотому престолі. А людям дав землю, щоб самі вони на ній порядкували. Помагаємо ми СКАЧАТЬ