Янголи і демони. Дэн Браун

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дивилася на нього. Ленґдон відчув, що вона змушена погодитися з логікою Колера.

      – Перш ніж звертатися до поліції, – вів далі Колер, – я мушу знати, над чим ви вдвох працювали. Прошу, заведи нас до вашої лабораторії.

      – Лабораторія тут ні до чого, – сказала Вітторія. – Ніхто не знав, що ми з батьком робимо. Його вбивство ніяк не може бути пов’язане з цим проектом.

      Колер хрипло видихнув.

      – Факти свідчать про інше.

      – Факти? Які факти?

      Ленґдон теж хотів би це знати.

      Колер знову приклав до вуст хустинку.

      – Мусиш просто повірити мені на слово.

      З того, як Вітторія на нього подивилась, стало зрозуміло, що вона не вірить.

      15

      Ленґдон мовчки йшов за Вітторією й Колером назад до головної будівлі ЦЕРНу, звідки розпочався його незвичний візит. Вітторія рухалася плавно й упевнено, неначе олімпійська чемпіонка зі стрибків у воду. Ленґдон подумав, що ця гнучкість і самоконтроль – результат постійних занять йогою. Він чув, як вона повільно й зосереджено дихає, ніби намагаючись упоратись зі своїм горем.

      Ленґдонові хотілося щось їй сказати, якось розрадити. Йому теж колись довелося відчути гірку порожнечу від несподіваної втрати батька. Найбільше він запам’ятав похорон – сірий і дощовий. Це сталося через два дні після його дванадцятих уродин. У будинку було повно батькових товаришів у сірих костюмах. Усі вони надто сильно потискали його дитячу руку і весь час щось бурмотіли – найчастіше він чув слова «серцевий» і «стрес». Мати жартувала крізь сльози, що завжди могла стежити за фондовим ринком, просто тримаючи батькову руку… слухаючи його пульс.

      Якось, коли батько був іще живий, Ленґдон почув, як мама благала його «зупинитися й нюхати троянди». Того року Ленґдон купив батькові на Різдво маленьку скляну троянду. Нічого гарнішого він іще в житті не бачив… Особливо коли на неї потрапляло сонце – тоді квітка спалахувала веселкою кольорів.

      – Яка чудова! – сказав батько, розгорнувши обгортку, і поцілував Роберта в чоло. – Знайдімо для неї безпечне місце. – І обережно поставив троянду на високу полицю, усю в пилюці, у найтемнішому куті вітальні. Через кілька днів Ленґдон присунув стілець, зняв троянду і відніс назад до крамниці. Батько так і не зауважив, що вона зникла.

      Дзвінок ліфта повернув Ленґдона до реальності. Вітторія з Колером зайшли досередини. Ленґдон тупцював перед відчиненими дверима.

      – Щось негаразд? – запитав Колер не так з турботою, як з нетерпінням.

      – Та ні, усе гаразд, – відказав Ленґдон, змушуючи себе зробити крок у бік тісної кабіни. Він їздив ліфтом тільки тоді, коли це було абсолютно необхідно. А загалом надавав перевагу сходам, де значно більше простору.

      – Лабораторія доктора Ветри під землею, – пояснив Колер.

      Чудово, подумав Ленґдон, переступаючи поріг ліфта. З глибини шахти потягнуло крижаним холодом. Двері зачинилися, і ліфт ковзнув униз.

      – Шість СКАЧАТЬ