Багряні ріки. Жан-Крістоф Ґранже

Чтение книги онлайн.

      – Хто головний, чорт забирай? Не гаймо часу.

      Найвищий скін виступив уперед, уся його постава виказувала готовність кинутися в бійку. Із різким місцевим акцентом він запитав:

      – Чо тобі тре’, чурко?

      – Я забуду, що ти назвав мене чуркою, чуваче. І ми трохи побазікаємо, гаразд?

      Скін, мотаючи головою, насував на нього. Він був вищий і тяжчий за Каріма. Араб подумав про свої дреди й про ту перевагу, яку вони давали суперникові: у разі бійки схопити за них було дуже просто. Скін далі наближався, розчепіривши пальці, наче залізні кліщі. Карім не відступав ні на міліметр. Кинувши краєм ока праворуч, він помітив, що інші скіни підбираються до його зброї.

      – То шо, чорножопий, чо ти там…

      Блискавичний удар головою розквасив скінові носа. Бритоголовий аж склався вдвоє. Карім крутнувся довкола своєї осі й зацідив йому ногою в горло. Забіяка відлетів метрів на два й приземлився на підлогу, катуляючись від болю.

      Один зі скінів схопив Карімів пістолет і натиснув на гачок. Нічого. Лише глухе клацання. Скін пересмикнув затвор, але магазин був порожній. Карім вихопив з-за спини другий пістолет, марки «Беретта», і, тримаючи обіруч, наставив його на бритоголових. Притиснувши ногою свого поваленого супротивника, він загорлав:

      – Ви що, справді повірили, ніби я лишу заряджену зброю таким психам, як ви?

      Скіни закам’яніли. Їхній ватажок, задихаючись на підлозі, просичав:

      – Це так «по-чесному», сучаро?

      Карім копнув його в пах. Скін завив не своїм голосом. Поліціянт нахилився й скрутив йому вухо так, що аж затріщали хрящі.

      – По-чесному? З такою наволоччю, як ви? – Карім нервово реготнув. – Насмішив… Ану, сучі діти, обернулися всі, руки до стінки! Хвойди, ви теж!

      Поліціянт вистрілив угору. Блиснув голубуватий спалах, неонові лампи відірвалися від стелі, попадали додолу й розлетілися вибухом іскор. Бандити – жалюгідні – безладно забігали по складу. Карім гаркнув, не шкодуючи своїх голосових зв’язок:

      – Вивернути кишені! Один зайвий рух – стріляю по колінах! Перед Карімовими очима немов пульсувала темрява. Він штурхнув пістолетом ватажкові в ребра й запитав уже тихшим голосом:

      – На чому сидите?

      Скінхед відхаркувався кров’ю.

      – Щ-що?

      Карім натиснув дулом сильніше.

      – Чим доганяєтеся, запитую?

      – Амфетом… спідами… клеєм…

      – Яким клеєм?

      – «Ди…Дисопластином».

      – Тим, що для латок на велокамери?

      Голомозий кивнув, хоч, здавалося, нічого не розумів.

      – Де він? – запитав Карім.

      – У мішку на сміття, біля холодильника… – показав скінхед почервонілими очима.

      – Рипнешся – уб’ю.

      Лейтенант позадкував, тримаючи в полі зору все приміщення й не спускаючи з прицілу СКАЧАТЬ