Карпатське танго. Тетяна Пахомова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ душ із далекими островитянами. Наш вуз узагалі був Ноєвим ковчегом для студентів із тих країн, які чи то через сліпоту розуму, чи з розрахунку проголосили курс на побудову соціалізму чи комунізму. Якби наша Земля мала здатність до біологічного поділу, як клітина, то вже давно була б поділена між США й Радянським Союзом на автономні й несумісні частини. Вони відштовхнулися б у своїй непримиримій агонії й розлетілися б на відстань у тисячі світлових років. Відсталі, та хитрі країни, прагнучи прогресу, оголошували про підтримку СРСР. Або США. Кому що ближче за духом чи за відстанню. Або ж хто більше запропонує. «Двоє б’ються – третій користає», – просте правило виживання післявоєнного світового ладу. Величезні кошти відривали від радянської економіки, щоб будувати заводи, електростанції, дороги, школи в далеких Індії, Монголії, Анголі, Ефіопії… Куба теж діставала великий шмат радянського пирога. Сотні тисяч студентів із «країн соціалістичної співдружності» також стали частиною цієї «братньої» підтримки. Інколи було дуже шкода їх, особливо темношкірих. «Диви, диви: негр!» – наче у звіринці, тицяли в них пальцями дітлахи й нерозумні дорослі, навіть не підозрюючи, що слово «негр» зрозуміле всім у світі й перекладається з португальської як «чорний»…

      Наступного дня я перечитував конспект на лавці перед інститутом. Тепле квітневе сонце, ніжна зелень кленів, безтурботний сміх навколо. Хтось підійшов ззаду й на мить затулив мені очі руками.

      – Андрі! – витончене личко Ізабель кокетливо притискається до моєї щоки. – Ти мене вибачити?

      Від дотику її оксамитової щоки тану, як масло на сонці.

      – Як твої справи, Ізабель?.. – дуже радий її бачити.

      – Я думати, Андрі, що ти і я… запросити мене в кіно! – бісики стрибають у чорних очах дівчини.

      – Звісно, Ізабель. Я запрошую тебе в кіно. Сьогодні о сьомій. Ти в якому гуртожитку живеш?..

      Вона гарна: коротка квітчаста сукня, розпущене густе чорне волосся контрастує з ніжною білою шкірою. У кінотеатрі довірливо тримає мене за руку. Стискає її, переживаючи за героїв фільму. Я не розумію, про що кіно. Усередині мене народжується бажання захищати й оберігати цю дівчину. Хочу оточити її ласкою й теплом. Тримати весь час отак за руку. Милуватися кокетливою усмішкою. Чути милі, неправильно побудовані речення. Здається, моя Білосніжка прокинулася.

      Відтоді ми з Ізабель майже не розлучалися. На літо записались у студентський будівельний загін. Їдемо в Тернопільську область будувати в мальовничій долині Дністра базу відпочинку для нашого медінституту. Місцевість навколо дуже нагадує краєвиди мого рідного села. Поблизу майже немає людей. Стрімкі пагорби, порослі кизилом і тереном, розсуває широкий Дністер. На схилах каньйону повно нірок берегових ластівок. Кажуть, що трохи далі за течією є й справжні печери. Живемо в наметах. Уночі у них холодно, а вдень спекотно. Тому ми не поспішаємо до сну: довго сидимо біля вогнища, бесідуємо й співаємо. За старшого в нас Валерій: він тямить у будівництві. Дівчат у загоні троє, вони СКАЧАТЬ