Поруч з тобою. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ носи, вступ до вишу, подруги, які ніколи не стануть близькими, – ти через усе це пройшла сама. Бо тебе не навчили довіри. Ти назавжди запам’ятала той день, коли твої рідні дядьки та тітки виштовхали тебе зі свого життя. І тому тобі найліпше було лишень наодинці з собою.

      Одного літнього спекотного вечора тітка Олена ляже спати і не прокинеться. Зупинка серця в тої, котра не любила бігати по лікарнях, вважаючи себе найздоровішою у світі.

      Після похорону та дошкульних слів тітчиних родичів (бо тітка і квартиру, і дачу, і все майно заповість Катрусі), ти вкотре залишишся покинутою. І знову втікатимеш від відчаю і прибіжиш на вокзал. І будеш стояти посеред зали, читатимеш табло, проводжатимеш та зустрічатимеш потяги… І так усю ніч, аж до ранку… Вигадуючи тих невідомих, котрих зустрічаєш чи котрих виряджаєш. І під ранок тебе трішки попустить. І ти повернешся у порожню тітчину квартиру й затієш велике прибирання. І знайдеш ненадіслані листи тітки Олени… Адресовані твоєму батькові.

      Листи, в яких спочатку зовсім юна, далі вже старша, та все ще закохана Олена розмовлятиме про кохання зі своїм Василечком… Василечком, якого впізнає в нареченому на весіллі троюрідної сестри Маринки. Василечком, який у Львові вчився в університеті, мешкав у гуртожитку і вподобав собі моторну Оленку-веселун-ку. То Василько так ніжно її називав. Яке то було кохання? Принаймні для Олени – справжнє і назавжди. А потім… Олена познайомить Василя зі своєю далекою родичкою, сестричкою найменшою, ріднею по маминій лінії. Та приїде у Львів на півтора дня, туди-назад. Чи то щось купувати, чи просто місто подивитися.

      Вже й не згадати. І наче нічого такого не зауважиться. Шістнадцятилітня Маринка, ще геть пуп’янок, сором’язливо опускатиме очі, коли Василь жартуватиме. А красуні Олені й на думку не спаде ревнувати його до малої… Маринка наступного дня повернеться додому. Олена з Василем відведуть її на вокзал. Василь жартома крикне навздогін потягу, що рушить: «Виростай скоріше, Маринко! Я чекатиму!» Оленка майже не зрозуміє сказане хлопцем і тільки згодом розшифрує кинуті зовсім не на вітер слова. А життя триватиме… Вони з Василем будуть ходити в кіно на останній сеанс, цілуватимуться під кленами та каштанами на Високому замку. Вона освідчиться Василеві в коханні. Він у відповідь промовчить. А коли вона вперто напосідатиметься, випитуючи: «Чи любиш ти мене?», він їй м’яко відповість: «У нас усе життя попереду, Оленочко! І квапити його не варто». Далі поцілунків Василь так і не піде… А згодом його заберуть до війська, Олена ж залишиться чекати на нього. Писатиме чи не щодня. А Василь? Спочатку зрідка відповідатиме, та за півроку геть перестане. А гордість не дозволить гоноровій львівській панночці наполегливіше домагатися хлопця… Промайне два роки армійської муштри. Василь так і не повернеться ані до міста, ані до університету. У відділі кадрів на її допити врешті зізнаються, що Василь Сидорченко перевівся вчитися в інше місто. Так, правильно… У нього все СКАЧАТЬ