Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів. Петро Кралюк
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Кралюк страница 7

СКАЧАТЬ на Візантію. Зрештою, вони спробували (й не безуспішно!) зробити булгар своїми союзниками – після чого ці племена опинилися в сфері впливу Візантії. Хан Кубрат, творець і правитель Великої Булгарії, як уже згадувалося, не лише виховувався в Константинополі при імператорському дворі, а й прийняв християнство.

      Щось подібне спостерігаємо у русів. Спочатку вони ходили військом на візантійські землі. Ймовірно, такий похід здійснили Аскольд і Дір35, після чого візантійці спробували їх християнізувати36. Подібні ж походи чинили князі Олег, Ігор, Святослав та Володимир37. І це діялось до того часу, поки Русь не потрапила в сферу візантійського впливу, прийнявши християнство. Візантійська ж дипломатія намагалася в той час, коли руси воювали з імперією, створити конфлікти між ними та їхніми сусідами. Траплялися випадки, що русів брали на службу у візантійське військо, як колись булгар.

      Звісно, такий «сценарій поведінки» не обов’язково мав бути запозичений у булгарських племен. До такого «сценарію» русів підштовхувала геополітична ситуація земель, на яких вони проживали. Потім такий «сценарій» був повторений українськими козаками, які чинили напади на Османську імперію, котру варто вважати геополітичним нащадком Візантії. Не даремно в «Протестації» Іова Борецького проводиться паралель між козаками, що чинили напади на турецькі землі, та русами, які робили те саме щодо Візантійської імперії38. Отже, не виключаємо, що руси «перейняли науку» в протоболгар щодо походів на Візантію.

      Князь Володимир.

      Портрет із Царського титулярника, XVII ст.

      Ще один «булгарський епізод» в історії русів пов’язаний з вибором ними віри. Під 985 р. у «Повісті минулих літ» читаємо наступне: «Рушив Володимир на Болгар з Добринею, вуєм своїм, у човнах, а торків берегом [Волги] привів на конях, і так переміг болгар. І сказав Добриня Володимирові: «Оглядав я колодників, і всі вони в чоботах. Сим данини нам не платити, підемо оба шукати тих, що в постолах». І вчинив мир Володимир з болгарами, і поклялися вони межи собою, і сказали болгари: «Тоді нехай не буде миру межи нами, коли камінь стане плавати, а хміль – тонути». І вернувся Володимир до Києва»39.

      Звичайно, наведена оповідь має легендарний характер. Можна навіть сумніватися, чи взагалі був похід на Волзьку Булгарію. Адже про нього, наскільки нам відомо, ніде не говориться, окрім «Повісті минулих літ». Але впадає у вічі велика коректність літописця щодо волзьких булгар. Булгари не розглядалися як об’єкт насмішки, подібно до інших підкорених народів. Навпаки, про них говориться з повагою: мовляв, це люди, які не будуть платити данини. Тому з ними укладається «вічний мир».

      Таке шанобливе ставлення до волзьких булгар з боку давньоруських літописців є зрозумілим. Булгарська держава на той час була значною потугою, контролюючи поволзькі шляхи торгівлі40.

      У СКАЧАТЬ

<p>35</p>

Рыбаков Б. Древняя Русь. Сказания, былины, летописи. – М., 1963. – С. 165—169.

<p>36</p>

Кралюк П. Прийняття і сприйняття християнства в Русі-Україні. – Острог, 2013. – С. 28—41.

<p>37</p>

Літопис руський. – С. 16—22, 25—30, 41—43, 61—62.

<p>38</p>

Йов Борецький та інші. Протестація 1621 р. // Україна: антологія пам’яток державотворення Х—ХХ ст. – К., 2008. – Т. ІІІ. – С. 91.

<p>39</p>

Літопис руський. – С. 51.

<p>40</p>

Про Волзьку Булгарію див.: Гагин И. Волжская Булгария: Очерки истории средневековой дипломатии (Х – первая чверть XIII в.). – Рязань, 2004; Смирнов А. Волжские булгары. – М., 1951; Фухрутдинов Р. Очерки по истории Волжской Булгарии. – М., 1984; Чолов П. Волжска България (VII—XVI вв.). – София, 2008.