Скандал у Богемії. Артур Конан Дойл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ цю довгу тираду дуже уважно, і я збагнув, що справа його захопила. Як завжди, його обличчя нічого не відображало, лише повіки набрякли, але, пихкаючи люлькою, він випускав густіші клуби диму щоразу, коли лікар розказував черговий дивний епізод. Як тільки наш гість закінчив свою розповідь, Голмс мовчки схопився, віддав мені мого капелюха, узяв зі столу свій власний і подався слідом за Тревельяном до дверей.

      Не минуло й чверті години, як ми під’їхали до будинку лікаря на Брук-стрит. Це був скромний, нічим не примітний будинок, в яких живуть лікарі, котрі практикують у Вест-Енді. Хлопчик-слуга відчинив нам двері, і ми негайно піднялися нагору широкими сходами, вкритими якісним килимом.

      Але тут сталося щось дивне… Світло нагорі раптом згасло, і з темряви долинув пронизливий, тремтячий голос:

      – Я маю револьвер. Ще крок, і буду стріляти.

      – Це вже переходить усякі межі, містере Блессінґтон! – обурився доктор Тревельян.

      – А, це ви, лікарю? – з темряви почулося зітхання полегшення. – А джентльмени з вами – справді ті, за кого себе видають?

      Ми відчували, що з темряви нас допитливо розглядають.

      – Атож, ті самі.

      – Гаразд, можете піднятися, і якщо вас дратують заходи обережності, до яких я вдався, то прошу вибачення.

      Кажучи це, він знову запалив газ на сходах, і ми побачили перед собою дивного чоловіка, вигляд котрого, як і голос, свідчив про розхитані нерви. Він був дуже гладким, але колись, либонь, був ще товстішим, бо щоки в нього висіли, як у гончака, великими складками. Його обличчя було хворобливо блідим, а рідке рудувате волосся від пережитого страху стирчало дибки. Його рука стискала револьвер, який він сховав у кишеню, коли ми підійшли.

      – Доброго вечора, містере Голмс, – сказав він. – Дякую, що приїхали. Ще нікому так не була потрібна ваша порада, як мені зараз. Сподіваюся, доктор Тревельян уже розповів вам про зовсім неприпустиме вторгнення в мою кімнату?

      – Саме так, – підтвердив Шерлок Голмс. – Містер Блессінґтон, хто ці двоє людей і чому вони вам докучають?

      – Розумієте, – метушливо забелькотів постійний пацієнт, – мені важко сказати щось певне. Та й звідки мені знати, містере Голмс?

      – Отже, не знаєте?

      – Заходьте, будь ласка. Зробіть ласку, увійдіть.

      Він відвів нас у свою спальню, велику й обставлену зручними меблями.

      – Бачите це? – спитав він, вказуючи на велику чорну скриню, що стояла біля спинки ліжка. – Я ніколи не був особливо заможною людиною, містере Голмс… За все життя лише раз вклав гроші в справу… Доктор Тревельян не дасть мені збрехати. І банкірам я не вірю. Я б не довірив свої гроші фінансистові ні за що на світі, містере Голмс. Між нами кажучи, усі свої маленькі статки я зберігаю в цій скрині, і тепер розумієте, що я пережив, коли в кімнату до мене проникли незнайомі люди.

      Голмс пильно поглянув на Блессінґтона та похитав головою.

      – Якщо будете мене дурити, нічого не зможу СКАЧАТЬ