Название: Записки Кирпатого Мефістофеля
Автор: Володимир Винниченко
Издательство: Фолио
Жанр: Литература 20 века
Серия: Шкільна бібліотека української та світової літератури
isbn: 978-966-03-5461-6, 978-966-03-6861-3
isbn:
Нечипоренко перекладає шапку з одної руки в другу й витирає долонею червоний, бугроватий, лисий лоб. Мабуть, він приготовив цілу промову, але тепер не може пригадати ні одного слова.
– Я всю ніч думав про ваші слова… – починає він, дивлячись на мене упертим блискучим, як у голодних або хворих, поглядом. Скільки в них жаху! – Всього дев’ять літ, як ми останній раз бачились з вами. Тільки дев’ять літ!
– Слухайте, добродію, для приємних споминів у мене нема часу. Будь ласка, скажіть, в якій справі я вам…
– Справи у мене ніякої до вас нема – і не може…
– В такім разі…
– І не може бути з вами. Я прийшов тільки для того, аби хоч одному мерзотнику висказати…
– Але ви, мабуть, забули, що в мене є лакей, який може вам показати, в який бік одчиняються двері?..
– Ні, не забув. І з цікавістю подивлюсь, як ви будете це робити. Ні, я це передвидів, ідучи до вас. Це я передвидів.
Він ще декілька разів каже «я це передвидів», хвилюється й озирається, немов торжествуючи і ждучи, що його зараз почнуть викидати за двері. Мені приходить до голови, що він з’явився власне з цею метою: зробити мені скандал, примусити мене вигнати його, а потім про це репетувати благородно на все місто.
– Що вам треба від мене?
– Щоби ви вигнали мене. Прошу! Будь ласка!
Він навіть робить два кроки до столу, де я сиджу. Я бачу, що він формально хвора людина: губи запеклися, очі фосфорично блискають, руки трусяться, весь пошарпується якось.
– Виганяти вас нема за що! – кажу я спокійно й холодно. – Я прохаю вас сказати, що вам треба від мене і не забирати мені часу, я дуже занятий.
– Мені треба дати вам зрозуміти, що ви не мали ніякого права, чорт вас забирай, пропонувати мені ту гидоту! Ви по собі судили. І, мабуть, гадали, що всі такі, як ви. Коли б ви мені триста тисяч пропонували, – чуєте, триста тисяч! – то й тоді я вам відповів би так само. І ви це самі знали, знали добре, але хотіли поглузувати, помститись за те, що самі зробились паскудником. Можете кликати свого лакея! Чуєте? Так, ви паскудник, це я вам одверто кажу. Кличте лакея!
– Заспокойтесь, Нечипоренко, і не хвилюйтесь по-дурному. Я не маю ніякого наміру кликати лакея. У мене тільки одно прохання: чи не можете ви вилаяти мене швидше, я занятий.
– Я не лаю вас, а серйозно і спокійно кажу вам, що ви паскудник. Бо тільки паскудник може бути таким жорстоким і цинічним. Людина помирає з голоду, колишній товариш, людина, яка шукає чесної роботи, а їй цей товариш, що колись був у революціонерах, цей… мерзотник, пропонує гидоту. І називає це заробітком. Ваш заробіток, це правда, але не мій. Не мій!
Він робить ще крок до столу, грізно трясе шапкою, затисненою в кулаці. Я дивлюсь на його спітніле лице й розумію, що йому треба вилаяти мене, треба викричатись, виявити власне благородство: адже він заслужив це, він одмовився від трьохсот карбованців, а дома, десь справді, помирають з голоду. І тим паче повинен ненавидіти СКАЧАТЬ