Черлене вино. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ гуслі, мов жебрацька ліра. Він згадав ім’я гусляра, підбадьорив: «Веселіше, Арсене», Арсен, дивлячись убік, тихо водив пальцями по струнах.

      Хвалиться стрілов перед дружинов:

      Нема в короля такого коня,

      Як у нашого пана Івана, —

      співав Арсен, а в голові замугичилася лазарева жебранка, почута нині на ринку: «Ой брате мій, брате, сильний багачу, создай мені хліба і солі», а їй завторували слова волокитного отамана: «Я ж рівня тобі…»; Арсен стрепенувся, пальці забігали скоріше по струнах, щоб заглушити глуз:

      Хвалиться луком перед гайдуком:

      Нема в гайдука такого лука…

      Розпогодилося Івашкове обличчя, бо сподобалась йому бравура, що зазвучала в пісні, складеній мовби для нього, та знову затужила мелодія, і подумав боярин, що цей гусляр добре грав би на весіллі, бо там і туга, й веселість потрібні.

      І туга, і веселість… Чого більше буде в його дочки на весіллі? Жура заволокла бояринові очі: тисячі людей, сотні ланів землі йому належать, а по правді – нічого в нього немає, крім Орисі, і ту мусить віддати, не питаючи її волі; мусить віддати за сина можновладного судді Давидовича, щоб з’єднати собі його в союзники, бо тяжка війна гряде, а Давидович за гріш готов і чортові душу продати… Ні, не туги, її досить буде потім, веселощів треба на Орисиному весіллі; Івашко вийшов із-за столу, підступив до Арсена й мовив:

      – Ти грав уже в мене, Арсене, я пам’ятаю. То запрошую тебе з братією до Олеська на Стрітення: гратимеш моїй дочці на весіллі. – Він вийняв дукат і подав гусляреві. – Ось тобі завдаток.

      Арсен перемінився на обличчі й відступив. Ще дужче здивувався Івашко: диви, який гордий, – дуката не приймає. Він сягнув у полу жупана і вийняв гривню.

      – Спасибі, пане ласкавий! – підбіг хлопчик-танцюрист, що служив у скоморохів і за міхоношу, схопив гривню і за дукатом простягнув руку, та вже дукат упав у широку кишеню боярина. – Спасибі, пане славний! І не турбуйся, приїдемо на самісіньке Стрітення, а то ще й скоріше, бо ж ми де пиво п’ємо…

      – Замовкни, кутерного! – прикрикнув Арсен на хлопця і сам злякався свого крику. Що скаже товариство, коли він відмовиться від такого заробітку? Треба погодитися, треба раніш, до Стрітення, в Олесько прийти… – Боярине, – він наставив перед Івашка гуслі, – чому сховав дукат? Ми прийдемо до вашої милості й до дочки вашої милості, кинь дукат, щоб струни відізвалися!

      Івашко пильно глянув на Арсена, поволі сягнув у кишеню жупана і пожбурив дукат на гуслі. Загомоніли струни, і наче сама, бо й не водив гусляр пальцями, і губи його ніби й не розтулялися, – проталаніла пісня, якої скоморохи ніколи не співали:

      Кому повім печаль мою,

      Кого призову к риданію…

      – Хто там скиглить? – крикнули разом Свидриґайло й Гольшанський. – Дайте їм вина або проженіть до ста бісів!

      Їх викрик заглушили дударі, і гусляр заскородив дрібної, хвацько підморгнув до вельмож:

      Я на бабі ніц не страчу,

      Продам бабу СКАЧАТЬ