Ґолем. Ґустав Майрінк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з цигаркою за вухом; гендлярі худобою з волосатими кулаками й незґрабними пальцями – з кожного їхнього поруху аж перла вульґарність; розгнуздані кельнери з нахабними очима; рябі й прищаві комівояжери в картатих штанях.

      – Я поставлю іспанські ширми, щоб вам ніхто не заважав, – прохрипів масний голос товстуна, і вже за мить складана ширма, обклеєна крихітними танцюристами-китайчуками, присунулася до кутового столика, де ми розташувались.

      Голосні звуки арфи змусили гамір стихнути.

      На секунду запала тиша.

      Мертвенна тиша, ніби все затамувало подих.

      З жахаючою виразністю стало чути, як залізні газові ріжки видмухували у повітря пласке, схоже на сердечка полум’я. Але потім залунала музика й поглинула ті моторошні звуки.

      Несподівано з тютюнової паволоки виринули перед моїми очима, ніби постали з порожнечі, дві дивні постаті.

      З довгою, що спадала на груди, сивою бородою пророка, з чорною шовковою ярмулкою на лисій голові – такі носять поважні єврейські старці – з молочно-голубими, осклянілими, сліпими очима, незрушно зверненими до стелі, – там сидів старий, безгучно ворушив устами й сухими, гачкуватими, ніби кігті грифа, пальцями перебирав струни арфи. Поряд з ним у чорній засмальцьованій тафтовій сукні, з чорними яшмовими браслетами на руках та яшмовим хрестиком на шиї – справжній тобі образ лицемірної бюрґерської моралі – сиділа огрядна жінка з гармонікою на колінах.

      Дику какофонію звуків витискали з себе інструменти, але потім мелодія наче видихнулася, зазвучала тихо й ненав’язливо.

      Старий кілька разів хапнув ротом повітря, роззявився так широко, що можна було побачити почорнілі пеньки зубів. Натужно, супроводжуваний своєрідним єврейським надхрипом, вихопився з його грудей басовитий голос:

      «Кру-углі, си-ині зорі».

      «Рі-ті-тіт!» —

      пронизливо додавала приспів жінка і миттю міцно стуляла уста, ніби прохопилася зайвим.

      «Круглі, сині зорі,

      Я рогалики люблю!»

      «Рі-ті-тіт…»

      «Червона борода, зелена борода,

      Зорями всіяне небо…»

      «Рі-ті-тіт!»

      Пари стали до танцю.

      – Це пісенька про хомециґен борху, молитву грішника, що согрішив на Пасху, – пояснив нам, усміхаючись, лялькар, стиха відбиваючи такт олов’яною ложкою, яка навіщось була прив’язана до столу. – Десь зо сто років тому або й більше два пекарі-підмайстри, Червона Борода й Зелена Борода, отруїли надвечір Великого Саббату, напередодні Пасхи, хліб – зірки й рогалики, щоб виморити смертю усе єврейське місто, але мешорес, служки громади, з допомогою Божого провидіння вчасно виявили підступ і віддали обох злочинців у руки міської поліції. На згадку про дивовижний порятунок від смертельної небезпеки ландоніми, учені, і бохерлехи, учні, склали цю кумедну пісеньку, яку ми ось чуємо під акомпанемент бордельної кадрилі.

      «Рі-ті-тіт! Рі-ті-тіт!»

      «Круглі сині зорі…» —

      дедалі СКАЧАТЬ