Записки вільного мандрівника. Олександр Вікторович Адилін
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Записки вільного мандрівника - Олександр Вікторович Адилін страница 3

СКАЧАТЬ канава з зеленою водою і болотом. Та це нас не зупинило. Про те на подолання цієї перешкоди витрачаємо багато сил та часу, тому вирішуємо трохи змінити маршрут і зрізати. Відхиляємось в незначній мірі від річища і до нашої цілі залишається зовсім трошки. Але планувати – добре, а насправді все виходить по іншому. До закінчення нашого шляху ще залишилось кілометрів сім, а вже почало смеркати. А нам ще потрібно знайти місце для ночівлі, облаштувати його, назбирати дров. Вмикаємо форсаж і рухаємось максимально швидко. Проте як ми не старались у Хрінники заходимо вже в сутінках.

      Оскільки дану місцевість ми майже не знаємо приймаємо рішення іти до ГЕС. Там і заночувати, на березі. Через деякий час підходимо до електростанції. Потрібно назбирати дров, адже ніч обіцяє бути набагато холоднішою, ніж попередня. Та після такого темпу сил уже не залишилось ні на що. Тим більше, що дров на берегах біля ГЕС немає взагалі, в повному значені цього слова. Єдине чим вдалось розжитись, так це обгорілим півтораметровим не товстим шматком поліна, залишеним якимось попередніми рибалками. За, що їм дуже дякуємо.

      Від утоми не хочеться навіть їсти, тому розводимо невеличке багаття і лягаємо трохи перепочити. Не дивлячись на холод, спимо, як убиті, до години третьої ночі. Але під ранок стає нестерпно холодно, тому прокидаємось щоб якось зігрітись. Ходимо по кущах шукаємо хоч щось у вогонь, а зуб на зуб не попадає. У тих же кущах знаходимо місцевого «Єті». Він як справжня снігова людина спить просто неба на старому погризеному матраці. Його хтось напевно викинув, матрац, а не Єті, за старість, от він і знадобився представникам місцевої фауни. Проте він напевно звик до такого життя, на цей раз Єті, а не матрац, спить як нібито на вулиці не +5, а всі +17. Намагаємось його розбудити, та нічого не виходить, сон у Снігових людей дуже міцний.

      Не знайшовши дров, палимо зелені кущі та все, що може горіти. У вогонь закидаємо кілька каменів. Та не подумайте, їсти у нас було, що, і ми ще не настільки здичавіли та з’їхали з глузду щоб їсти каміння, через деякий час ми їх дістали й сиділи на них щоб зігрітися. Розігріли трохи тушонки, заварили чай, перекусили. Якось зігрілися. Тут вже і ранок настав. Нас ще вистачає на десяток закидів спінінгом і ми вирушаємо додому.

      Втомлені, обвітрені, пахнемо як копчена ковбаса (все зелені гілки, які ми палили щоб зігрітись), проте щасливі їдемо додому. Гарно прогулялись, побачили людей себе показали. Нас переповнюють враження, спогади залишаються на все життя, ще місяць нас обговорюють всі колеги по роботі. А ми готуємось до сплаву по руслу, нашої рідної річки, від Хрінників до Рожища на наступний рік, ще через якийсь час хочемо пройти всю річку від початку до місця впадіння її у Прип’ять, або хоч до Українсько-Білоруського кордону. А через декілька років у тайгу.

      Але це все плани, як вийде поживемо побачимо. Як вийшло обов’язково напишу.

      Вересень-жовтень СКАЧАТЬ