Сюньове Сульбакен. Весільний марш. Бйорнстьєрне Бйорнсон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ нічого такого він не чув. Хоч як швидко працював Аслак, рот йому не замикався. Наймит розповідав і про Карі Луб’яну Спідницю, і про млинок, що меле сіль на дні морському, і про чорта в дерев’яних шкарбанах, і про троля, якому защемило бороду в пеньку, про сімох зелених русалок, які повищипували волосся на ногах у Пера Мисливця, а той спав і ніяк не міг прокинутися, – усе те відбувалося на Сульбакені.

      – Що це, на Бога, діється з хлопцем? – стривожилася наступного дня матір. – Від самого світання клячить на лаві й не зводить очей з Сульбакена…

      – Так, нині він зайнятий, – мовив батько, який собі при неділі вилежувався відпочиваючи.

      – Люди кажуть, ніби він посватався до Сюньове Сульбакен, – озвався Аслак і додав: – Та люди багато чого базікають…

      Турбйорн не розумів до пуття, про що мова, однак почервонів мов буряк. Коли Аслак покепкував з його ніяковості, хлопчик зсунувся з лави, взяв до рук катехізис і заходився читати.

      – Ага, втішайся словом Божим, – хмикнув Аслак, – бо не бачити тобі Сюньове як своїх вух…

      Минуло кілька днів. Турбйорн, гадаючи, що недільна розмова вже забулася, стиха, бо трохи бентежився, запитав у матері:

      – Хто така Сюньове Сульбакен?

      – Маленька дівчинка, яка колись стане господинею Сульбакена.

      – І вона має луб’яну спідницю?

      Мама вражено глянула на сина.

      – Що це ти вигадав?

      Турбйорн відчув, що бовкнув дурницю, і замовк.

      – Гарнішої дитини ще світ не бачив, – додала матір. – Такою вродою обдарував її Господь за ніжну й ласкаву вдачу та за старанність до науки.

      Так Турбйорнові вдалося вивідати дещо про Сюньове Сульбакен.

      Одного дня Семун працював у полі з Аслаком, а повернувшись увечері додому, сказав синові:

      – Щоб я тебе більше не бачив з тим наймитом!

      А що Турбйорн на його слова й вухом не повів, за якийсь час додав:

      – Побачу тебе з ним ще раз, начувайся!

      Відтоді хлопчик терся біля Аслака, коли не бачив батько. Та якось Семун застав обох за балачкою, дав синові березової каші й замкнув у хаті. Тепер, щоб поговорити з наймитом, доводилося чекати нагоди, як батька не буде вдома.

      Однієї неділі – батько саме був у церкві – Турбйорн наробив бешкету. Вони з Аслаком кидалися сніжками.

      – Досить, – заскиглив малий. – Мені боляче! Кидаймо краще в щось інше…

      Аслак одразу пристав на пропозицію. Спершу вони жбурляли сніговими кульками в струнку смерічку біля комори, потім – у ворота комори, а тоді – у вікно.

      – Не в саму шибку цілься, а в лиштву, – порадив Аслак.

      Однак Турбйорн таки поцілив у шибку й зблід.

      – Пусте, хто про це довідається? – заспокоїв Аслак. – Прицілюйся ліпше.

      І знову посипалася шибка.

      – Не хочу більше жбурляти!

      Тієї миті з хати вийшла найстарша з його сестер, мала Інґрід.

      – У неї кидай! – під’юджував хлопчину Аслак.

      Турбйорн, СКАЧАТЬ