Повернення Казанови. Царство снів. Артур Шніцлер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ родичем матері нареченої, урочисто зобов’язався дати гроші на весілля і на посаг. Сама ж дівчина віддячилася щедрому покровителеві, який видавався їй посланцем іншого, вищого, світу, як веліло її серце: коли ввечері напередодні весілля Амалія з паленіючими щоками вирвалася з останніх обіймів Казанови, їй навіть на гадку не спадало, що вона завинила перед нареченим – він-бо ж своїм щастям завдячує винятково люб’язності й шляхетству дивовижного чужинця. Чи зізналася Амалія чоловікові у своїй безмежній вдячності благодійникові, а той прийняв її жертву як неминучу умову й тому потім не допікав ревнощами, а чи, може, Оліво досі не відав про її перелюбство, цим Казанова ніколи не переймався, байдуже йому було й нині.

      Ставало дедалі спекотніше. Ридваном на поганих ресорах і з твердими подушками трясло та гупало, пискляве, добродушне базікання Оліво, який невтомно оповідав про родючість своїх ланів, неперевершеність дружини, вихованість своїх дітей та про приязні сусідські стосунки з місцевою шляхтою і селянами, почало надокучати Казанові. Він сердито себе запитував, навіщо, власне кажучи, прийняв запрошення, яке виллється йому самими лише незручностями й, зрештою, розчаруваннями. Він затужив за прохолодною готельною кімнаткою у Мантуї, де б зараз, на цю годину, сидів собі в тиші та спокої, писав пасквіль на Вольтера. Казанова вже було вирішив зійти біля найближчої корчми, яка саме з’явилася на видноколі, і, найнявши перший-ліпший екіпаж, повернутися назад, як стрепенувся від голосного галайкання Оліво. Той замахав, за звичкою, обома руками, схопив Казанову за рукав, показуючи на бричку, яка, наче на замовлення, порівнялася і спинилася поряд з ридваном. З брички, одна за одною, повистрибували троє дівчаток, а вузька дошка, яка служила їм сидінням, беркицьнулася у повітрі.

      – Мої доньки! – Оліво гордовито відрекомендував дівчат Казанові, а коли той намірився встати зі свого місця, спинив його: – Сидіть, сидіть, мій дорогий шевальє! За чверть години будемо на місці, а тим часом, якось потіснимося в моєму екіпажі. Маріє, Нанетто, Терезіно, познайомтеся! Це шевальє фон Сенґаль, давній друг вашого батька. Підійдіть-но ближче, поцілуйте йому руку, бо без нього вас би не… – він урвав себе й прошепотів до Казанови: – Ледь не ляпнув дурницю, – а тоді голосно докінчив: – Без нього все було б інакше!

      Дівчатка, темноволосі й темноокі, як і сам Оліво, ще зовсім дитинячі на вигляд, навіть найстарша, Терезіна, з невимушеною, дещо селюцькою зацікавленістю розглядали незнайомця. Наймолодша, Марія, вже навіть потягнулася, слухаючись батька, поцілувати Казанові руку, але він не дозволив, розцілував натомість усіх дівчаток в обидві щічки. Оліво тим часом перемовився кількома словами з парубійком, котрий привіз на бричці дітей, той ляснув батогом коня і покотився курною дорогою у бік Мантуї.

      Дівчатка посідали на лавці навпроти Оліво й Казанови, сміючись і вдавано сварячись за місця. Збившись тісною купкою, вони щебетали СКАЧАТЬ