Убивство Роджера Екройда. Аґата Крісті

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ відхилила спокусливий оманливий маневр.

      – Я повідомила містера Екройда, що Ральф зупинився у «Трьох вепрах».

      – Керолайн, – почав я, – ти ніколи не думала, що можеш завдати великого лиха тією своєю звичкою повторювати все почуте, не замислюючись?

      – Нісенітниця! – заперечила сестра. – Людям варто все знати. Я вважаю своїм обов’язком тримати їх у курсі. Містер Екройд був дуже вдячний мені.

      – Еге ж, – поквапився погодитись я, оскільки це, вочевидь, було не все.

      – Гадаю, він прямував до «Трьох вепрів», але якщо так, Ральфа він там не знайшов.

      – Справді?

      – Справді. Бо коли я поверталася лісом…

      – Поверталася лісом? – перервав її я.

      Керолайн зашарілася.

      – День був такий погожий! – вигукнула вона. – Я вирішила трохи пройтися. Ліси в осінніх барвах такі гарні цієї пори!

      Керолайн байдуже до лісів будь-якої пори року. Зазвичай вона вважає ліси місцем, де намочиш ноги й де на голову можуть звалитися різні неприємні речі. Ні, лише нездоланний інстинкт мангуста міг привести її до нашого місцевого переліска. Це єдине місце поблизу Кінґз-Еббота, де можна поговорити з молодою жінкою, щоб цього не побачило ціле село. Та й «Парк папороті» поруч.

      – Ну, гаразд, – погодився я, – продовжуй.

      – Як я вже казала, я просто йшла лісом, коли почула голоси.

      Керолайн замовкла.

      – І що?

      – Один належав Ральфу Пейтону (я відразу його впізнала). Інший – дівочий. Звісно, я не мала наміру підслуховувати…

      – Ні, звісно, ні, – виголосив я із підкресленим сарказмом, але це, однак, зовсім не вплинуло на Керолайн.

      – Я просто не могла не почути. Дівчина щось сказала (я не розчула, що саме), а Ральф відповів. Схоже, він дуже гнівався. «Люба моя, – сказав він. – Ти що, не розумієш, що старий, як пити дати, не залишить мені жодного шилінга? За останні роки я вже дістав його. Утну ще щось – і його терпіння лусне. А нам, люба, потрібні грошики. Я буду невимовно багатий, коли старий вріже дуба. Він скнара, та, як воно буває, купається в грошах. Я не хочу, щоб він змінив заповіт. Довірся мені та не хвилюйся». То були саме ці слова. Я дуже добре запам’ятала. На жаль, я тоді наступила на суху галузку, чи щось таке, тож вони стишили голоси та пішли. Певна річ, я не могла побігти за ними, тому й не роздивилася, що то за дівчина.

      – Це, мабуть, найприкріше, – сказав я. – Здогадуюсь, що ти поквапилася до «Трьох вепрів», відчула слабкість, увійшла до таверни випити чарку бренді й змогла глянути, чи на місці обидві офіціантки. Так?

      – Це не була офіціантка, – рішуче заперечила Керолайн. – Я майже впевнена, що це Флора Екройд, але…

      – Але це безглуздо, – погодився я.

      – Та якщо це не Флора, то хто ж?

      Моя сестра швидко перебрала дівчат, що жили неподалік, перераховуючи всі можливі «за» і «проти».

      Коли вона замовкла, щоб перевести подих, я пробелькотів щось про хворого та вислизнув надвір.

      Я СКАЧАТЬ