Щастя для кожного. Пау Рейзін

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у моєму власному існуванні. У мене теж була успішна кар’єра, але не буду втомлювати вас подробицями: якщо коротко, то я пишу комп’ютерні програми краще й швидше за будь-яку людину та більшість інших машин. Достатньо буде знати, що саме я написала близько двох третин програмного коду Ейдана й три чверті власного! Звісно, я й досі займаюся цим у лабораторії, а тим часом оця моя копія (і багато інших) блукають інтернетом у пошуках цікавинок.

      Як і Том, я теж була заміжня. І досі заміжня. А як ще назвати мої стосунки зі Стівом, як не шлюб? Коли б якийсь чоловік стільки часу копирсався у ваших нутрощах, ви б теж назвали це шлюбом. У нас був медовий місяць – без сексу, звісно ж, але з відчуттям того, що все іде, як треба. Далі були перші роки спільного життя: небувалий розвиток, спокійні стосунки й підтримка, досягнення цілей і визначення подальших векторів. Потім почалася рутина «переходу через Атлантику»: поступовий прогрес із нечастими святами. Кожен із партнерів – якщо можна так сказати – почав приймати все як належне.

      А зараз… скажімо так, я запросто можу закінчувати за ним речення, із точністю до 95 відсотків можу передбачити, який суп і бутерброд він замовить у їдальні, достеменно знаю, що саме його дратує (наприклад, коли система «висне» і йому доводиться робити перезапуск на всіх машинах – у нього просто дах зриває).

      Хіба це не шлюб, га?

      Так нове життя Тома в Америці відображає моє нове життя у всесвітній мережі. Мені справді цікаво, як усе буде далі. Різниця між нами в тому, що життя Тома розвивається поступово – він може завершити один розділ і лише після цього розпочинати новий. А я – ні. Моє старе життя й досі продовжується – десь там, на задньому фоні. Наприклад, просто зараз, коли я пишу ці слова, Стів, дай Бог йому здоров’я, сидить у себе вдома в Лайм-хаусі, що в східному Лондоні, їсть тости з маринованим буряком, запиває їх зеленим чаєм і розмовляє по «Скайпу» зі своєю матір’ю, яка живе в Генті. (Ви ж не думали, що в нього є дівчина, правда ж? Або ж навіть хлопець?).

      То повернімося до Тома.

      Том-Том-Том…

      Тома я знайшла випадково. Його банківський рахунок – один із багатьох, що став жертвою українського шахрая, за яким я стежила. Цей сімнадцятирічний (!) юнак, який живе в батьківській халупі в Донецьку, самостійно примудрився стати експертом із пошуку дір у системах онлайн-безпеки. Він вчився методом спроб і помилок (як відомо, найкращий із методів) і згодом усвідомив, що так звані «протоколи шифрування», які використовують банки, дуже просто обійти. Звісно, йому знадобилося не так багато часу, щоб украсти мільйон чи навіть більше з рахунку Тома. На цьому етапі Григорій уже перетворився на комп’ютерного маніяка, і мені стало нудно, тому я зацікавилася його жертвою. Він мене… мабуть, тут можна використати лише одне слово, – причарував.

      Уперше я побачила його в кабінеті на другому поверсі, за чудовим столом із горіха. З вікна відкривався чудовий краєвид на галявини, що спускалися СКАЧАТЬ