Екзорцист. Вільям Пітер Блетті

Чтение книги онлайн.

      Пролог

      Північний Ірак…

      Від палючого сонця на чолі старого виступили крапельки поту, але він обхопив долонями склянку з гарячим солодким чаєм, немовби хотів їх зігріти. Не міг позбутися недоброго передчуття. Воно прилипло йому до спини, наче холодне мокре листя.

      Розкопки завершилися. Курган просіяно шар за шаром, його нутрощі обстежено, позначено й відвантажено: намиста й підвіски, гліптика, фалоси, розмальовані охрою кам’яні ступи, виполіровані горщики. Нічого особливого. Ассирійська туалетна скринька зі слонової кості. І чоловік. Чоловічі кістки. Крихкі залишки космічної муки, що змушувала його колись замислюватися над тим, чи матерія віддзеркалювала прагнення Люцифера повернутися назад до Бога. Але ж тепер він знав це краще. Пахощі локриці й тамариску привернули його увагу до зарослих маками пагорбів; до вкритих очеретом рівнин; до нерівного кам’янистого путівця, що поривався стрімголов до чогось страхітливого. На північному заході був Мосул; на сході – Ербіль; південь належав Багдаду, Кіркуку й вогняній печі Навуходоносора. Він посовгав ногами під столиком біля самотньої придорожньої чайхани й подивився на плями від трави на черевиках і штанах кольору хакі. Відсьорбнув трохи чаю. Розкопки завершилися. І що тепер почнеться? Він почистив цю думку, мов щойно викопану глиняну знахідку, але не зміг позначити її відповідною биркою.

      З чайхани долинуло чиєсь хрипке сопіння: до нього човгав зморшкуватий власник, здіймаючи порох своїми російськими черевиками, що він їх носив замість капців, тиснучи п’ятами на задники, від чого ті аж рипіли. Його темна тінь ковзнула столом.

      – Каман чай, чаваґа?

      Чоловік у хакі похитав головою, дивлячись на черевики без шнурівок, укриті твердою й загуслою кіркою життєвого болю. Космічна речовина – розмірковував він нишком. Матерія, але й якимось чином остаточно дух. Дух і ці черевики були для нього лише аспектами чогось фундаментальнішого, чогось первісного й цілком відмінного.

      Тінь пересунулася. Курд стояв і очікував, неначе древній борг. Старий у хакі поглянув у вологі й знебарвлені очі, на райдужну оболонку яких немовби наліпили мембрану яєчної шкаралупи. Глаукома. Колись він не зміг би полюбити цього чоловіка. Він витягнув гаманця й пошукав там монетку поміж іншими пошарпаними й зім’ятими дрібничками – кількома динарами; іракськими правами водія; вицвілим пластмасовим католицьким календарем, застарілим на дванадцять років. Там на звороті був напис: «ТЕ, ЩО ДАЄМО БІДНИМ, МИ ЗАБЕРЕМО ІЗ СОБОЮ ПІСЛЯ СМЕРТІ». Він розрахувався, залишивши п’ятдесят філсів чайових на потрісканому столі кольору печалі.

      Рушив до свого джипа. Клацання ключа, що він його вставляв у замок запалювання, дуже виразно пролунало в тиші. На якусь мить він зупинився й замислено глянув удалину. Там мерехтіло в гарячому мареві, немов якийсь небесний острів, розмите видиво міста Ербіля, пласкі й ламані дахи якого височіли, мов курган, ширяючи в хмарах уламками заплямленого брудом благословення.

      Листочки ще міцніше прилипли до його спини.

      Щось чекало попереду.

      – Аллах ма’ак, чаваґа.

      Зігнилі зуби. Курд шкірився, махаючи рукою на прощання. Чоловік у хакі спробував знайти в нутрі свого єства якесь тепло й спромігся на помах руки та силувану усмішку. Вона зів’яла, коли він відвернувся. Запустив мотор, розвернувся на вузькому химерному подвір’ї й попрямував до Мосула. Курд, ошелешений несподіваним відчуттям втрати, стояв і дивився, як джип набирає швидкість. Що він утратив? І що відчував у присутності того чужинця? Якусь безпеку – пригадалося йому; відчуття захищеності та глибинного гаразду. А тепер це все зникало вдалині разом із джипом, що стрімко віддалявся. Він почувся на диво самотнім.

      О шостій десять копітка інвентаризація була завершена. Мосульський доглядач старожитностей, араб з обвислими щоками, старанно вписував останнє надходження СКАЧАТЬ