Випробування невинуватістю. Аґата Крісті

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Фінні. – Якщо в цьому переконаний генеральний прокурор ГП, то, гадаю, нам залишається лише прийняти це як факт. Це означає знову відкрити справу. Ви принесли із собою потрібні дані, як я просив?

      – Так, сер, приніс.

      Комісар розклав усі документи на столі.

      – Ви це вже переглядали? – запитав старший констебль.

      – Так, сер, переглянув учора ввечері. Усе ще свіже в пам’яті. Зрештою, це було не так давно.

      – Що ж, берімося, Г’юїше. Де ми?

      – На початку, сер, – відповів комісар Г’юїш. – Біда в тому, бачте, що на той час не виникло жодних сумнівів.

      – Ні, – погодився старший констебль. – Справа здавалася цілком зрозумілою. Не думайте, що я вас звинувачую, Г’юїше. Я підтримував вас на всі сто відсотків.

      – А що там було вишукувати, справді, – мовив серйозно Г’юїш. – Надійшов дзвінок, що її вбили. Інформація про те, що той хлопець був там, погрожував їй, що доводили відбитки пальців… його відбитки пальців на кочерзі, та й гроші. Ми майже відразу його впіймали, і гроші були з ним.

      – Яке він тоді справив на вас враження?

      Г’юїш замислився.

      – Погане, – відповів він. – Надто нахабний. І самовпевнений. Засипав інформацією про години перебування та алібі. Зухвалий. Ви таких зустрічали. Убивці зазвичай зухвалі. Гадають, що дуже розумні. Вважають: що б вони не скоїли, усе, звісно ж, правильно, і байдуже, як це вплине на інших. Він таки був поганою людиною.

      – Так, – підтакнув Фінні, – він був поганцем. Усе, що нам відомо про нього, на це вказує. Та ви відразу були впевнені, що він убивця?

      Комісар замислився.

      – У такому не можна бути відразу впевненим. Я б сказав, що він належав до чоловіків такого типу, що частенько стають убивцями. Як Гармон 1938 року. Впродовж тривалого часу на нього складали протоколи про вкрадені велосипеди, шахрайство з грошима, обдурення бабусь – і, зрештою, він убиває жінку, маринує її в кислоті, що йому страшенно подобається, і починає так чинити регулярно. Я сприйняв Джеко Арґайла за таку людину.

      – Та, схоже, – повільно протягнув старший констебль, – ми помилялись.

      – Так, – визнав Г’юїш, – таки помилялись. А хлопчина – мертвий. Погані справи. Проте майте на увазі, – додав, – він таки був поганцем. Можливо, не був убивцею… власне, таки не був убивцею, як тепер стало відомо… та він був негідником.

      – Що ж, чоловіче, – гримнув на нього Фінні, – хто її все-таки вбив? Кажете, ви переглядали цю справу вчора ввечері. Хтось її убив. Жінка не вдарила себе сама кочергою по потилиці. Це зробив хтось інший. Хто ж це був?

      Комісар Г’юїш зітхнув і відкинувся в кріслі.

      – Цікаво, чи дізнаємося ми колись, – ніби сам у себе запитав він.

      – Усе складно, еге ж?

      – Так, тому що слід прохолов і тому що буде мало речових доказів, і я взагалі схиляюся до того, що тих речових доказів ніколи не було достатньо.

      – Річ у тому, що в будинку хтось був, хтось близький їй.

      – Не розумію, хто ще це може бути, – міркував комісар. – СКАЧАТЬ