Нормативно-правове забезпечення інформаційної безпеки. Збірник лекцій. Вадим Гребенніков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації. Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави під час одержання, використання, поширення та зберігання інформації (зокрема й використання мережі Інтернет).

      У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

      – документ – матеріальний носій інформації, функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі;

      – інформація – будь-які дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді;

      – захист інформації – сукупність заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї.

      Згідно статті 2 Закону основними принципами інформаційних відносин є:

      – гарантованість права на інформацію;

      – відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією;

      – достовірність і повнота інформації;

      – свобода вираження поглядів і переконань;

      – правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації;

      – захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

      Згідно статті 3 Закону одним з основних напрямів державної інформаційної політики є забезпечення інформаційної безпеки України.

      Згідно статті 5 Закону кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

      Разом з тим, згідно статті 6 Закону право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

      Згідно статті 11 Закону не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

      Згідно статті 20 Закону за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

      Згідно статті 21 Закону інформацією з обмеженим СКАЧАТЬ