Замок. Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ К. побачив його зблизька, – сани ще трохи проїхали, – цю зігнуту, трохи спотворену чимось постать, червоне втомлене дрібне обличчя з якимись різними щоками, – однією пласкою, а другою запалою, цей роззявлений розгублений рот, у якому стирчало лише кілька зубів, – К. змушений був зі співчуття повторити те, що раніше сказав із злості. Чи не матиме Ґерштекер неприємностей за те, що транспортує К.?

      – Чого ти хочеш? – запитав Ґерштекер із нерозумінням, але, не чекаючи пояснень, прикрикнув на конячку, і вони поїхали далі.

      Розділ другий

      Поки вони їхали до заїзду, вже майже стемніло. К. упізнав поворот дороги і дуже здивувався цій несподіваній темряві. Невже він був відсутній так довго? Йому здалося, що це тривало не більше однієї-двох годин, виходив він уранці і досі не хотів їсти, а крім того, ще зовсім недавно було зовсім світло, навіть не починало сутеніти, і ось уже цілком темно. «Короткі дні, короткі дні!» – сказав він сам до себе, зліз із санчат і пішов до заїзду.

      Угорі на сходах ґанку стояв господар, який дуже зрадів поверненню К. і освітлював дорогу ліхтарем. Згадавши про візника, К. зупинився, десь у темряві почувся кашель, який напевно належав візникові. Мабуть, вони невдовзі побачаться. Коли К. піднявся до господаря і шанобливо привітався, то зауважив, що біля дверей стоять двоє чоловіків. Він узяв із рук господаря ліхтар і посвітив на них. Це були ті, кого він уже зустрічав сьогодні, їх звали Артур та Єремія. Вони віддали честь. Згадавши роки, проведені у війську, ці щасливі часи, К. засміявся.

      – Хто ви? – запитав і перевів погляд із одного на другого.

      – Ваші помічники, – відповіли вони.

      – Це помічники, – тихо підтвердив господар.

      – Як? – запитав К. – Ви – мої старі помічники, які мали приїхати після мене і на яких я чекаю?

      Вони підтвердили.

      – Гаразд, – сказав К., трохи подумавши. – Добре, що ви приїхали. До речі, – продовжив після невеликої паузи, – ви сильно запізнилися. Це недбальство з вашого боку.

      – Це досить далеко, – сказав один.

      – Досить далеко, – повторив К., – але я зустрів вас дорогою із Замку.

      – Так, – сказали вони без детальніших пояснень.

      – Де інструменти? – запитав К.

      – У нас немає, – відповіли вони.

      – Інструменти, які я вам довірив, – уточнив К.

      – У нас немає, – повторили вони.

      – Ну що за люди! – обурився К. – Ви вмієте міряти землю?

      – Ні, – зізналися помічники.

      – Але якщо ви мої старі помічники, то мусите вміти, – сказав К. і підштовхнув їх поперед себе до будинку.

      Вони сиділи втрьох і мовчки пили пиво в заїзді за невеличким столом. К. – посередині, справа і зліва його помічники. У залі, як і вчора ввечері, був зайнятий окрім їхнього лише один стіл, за ним сиділи селяни.

      – Важко з вами, – сказав К. і вкотре вже порівняв їхні обличчя. – Як я маю вас розрізняти? СКАЧАТЬ