Українська діаспора. Іван Драч

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ах «Літературної газети» була опублікована драма-феєрія «Ніж у сонці» з блискучим коментарем Івана Дзюби. Крім цієї публікації, на сторінках «Літературної газети» були надруковані (одні раніше, інші – пізніше) поезії Миколи Вінграновського, Євгена Гуцала, Ліни Костенко, Віталія Коротича. Ставлення критиків до появи молодої плеяди поетів було різне – від захоплення до несприйняття. Саме критичні публікації з позицій партійності й соціалістичного реалізму спричинилися до популярності імені Івана Драча та його творчості серед широкого культурного загалу в Україні.

      За літературним процесом в УРСР уважно стежили українські критики й літературознавці в діаспорі. Слід віддати їм належне за швидке осмислення суспільно-політичної й загальнокультурної ситуації в совєтській Україні й об’єктивну оцінку прискореного оновлення української літератури. Тож перші стосунки Івана Драча-поета з діаспорою відбулися заочно у далекому 1962-му, коли мюнхенський журнал «Сучасність»[1] передрукував з «Літературної газети» його поему «Ніж у сонці», «Етюди», «Останній міст полковника». У наступних числах «Сучасності» надруковані вірші Миколи Вінграновського, Євгена Гуцала (поезія і прозові твори). Кількома оповіданнями Валерія Шевчука «Сучасність» у 1962 р. завершила знайомство діаспори з молодою українською літературною плеядою.

      Друга зустріч Івана Драча з українською діаспорою відбулася (також заочно) 1963-го, коли в дослідно-видавничому об’єднанні «Пролог» вийшла хрестоматія «Панорама найновішої літератури в УРСР: Поезія – Проза – Критика».[2] В літературній панорамі Іван Драч постав разом із поетами Ліною Костенко, Миколою Вінграновським, Віталієм Коротичем, Євгеном Гуцалом, Григорієм Кириченком і, як не дивно, Павлом Тичиною; прозаїками – Олександром Довженком, Леонідом Первомайським, Григорієм Тютюнником, Євгеном Гуцалом, Валерієм Шевчуком, Борисом Резніченком та Анатолієм Дімаровим. Доповненням панорами став вибір критичних статей Олександра Білецького, Максима Рильського, Степана Крижанівського, Івана Світличного та групи письменників, які виступили «за» і «проти» шістдесятників.

      Молодим літераторам пощастило: у неосяжний світ української діаспори їх вивів сумлінний, чесний, талановитий літературознавець і критик Іван Кошелівець – незаперечний авторитет у середовищі українських літераторів багатьох країн Європи та Америки. Близька до літератури діаспорна громадськість із упорядкованої І. Кошелівцем «Панорами» мала повне уявлення про представників нової генерації в літературі УРСР, а діаспорні критики та літературознавці отримали багатий матеріал для висвітлення й аналізу літературного процесу в УРСР, публікуючи статті в журналах та газетах.

      У «Панорамі…» І. Кошелівеціь помістив кілька поетичних творів Івана Драча, раніше надрукованих у «Літературній газеті», журналах «Вітчизна» і «Прапор»: «Баладу про соняшник», «Соняшний етюд», симфонію «Смерть Шевченка», а з циклу «Теліженське літо» – «Баладу про дядька Гордія», «Баладу про відро», «Баладу синтезу», «Калинову баладу» й гостропубліцистичну «Оду чесному боягузові», яку не побоявся надрукувати харківський журнал «Прапор».

      У передмові до «Панорами…» Кошелівець пише, що «найбільш відрадним явищем періоду короткої хрущовської відлиги «була поява в літературі за ці останні два роки молодого поколінні – так званих шістдесятників. Автор наголошує, «що саме ця генерація з небувалою досі переконливістю засвідчила незнищимість і невмирущість нашої літератури». Прискіпливо відстежуючи літературний процес, Кошелівець звернув увагу на цькування молодих письменників і самосуд, влаштований «літературними графоманами, тим вірнішими партії, чим вони бездарніші».

      Подаючи тло, на якому пробивалися паростки літературного оновлення, Кошелівець сповістив про завершення праці над книжкою, в якій буде подано аналіз сучасної української літератури. Книжка «Сучасна література в УРСР»[3] вийшла роком пізніше від «Панорами» – у 1964 р. Автор монографії дав широкий і глибокий аналіз літературного життя в УРСР, присвятивши окремі сторінки характеристиці творчого доробку поетів-шістдесятників, розгляд творчості яких (що вже само по собі симптоматично) розпочинається з аналізу поетичного доробку Івана Драча – «руйнівника соцреалістичної системи образності, побудованої на фальшивій засаді». А в циклі «Теліженське літо» дослідник бачить «що не твір, то шедевр». Іван Кошелівець відзначив щирість Івана Драча, новаторство форми його поезій і громадянську сміливість в оцінці потворних явищ тодішнього життя («Ода чесному боягузу» та ін.). Видатний літературознавець дав найвищу (яку тільки можна було б дати) оцінку поемі Драча «Смерть Шевченка»: «відтворенням складности й величі Шевченкової постаті Драч перевищує всі незчисленні поетичні спроби на ціле століття по смерті поета».[4]

      Такими були перші заочні контакти Івана Драча з українською літературною діаспорою, які, на жаль, мали прикрі наслідки. Спричинилися до цього драматичні події в Україні 1964–1965 рр. У рік виходу книжки І. Кошелівця «Сучасна література в УРСР» 9 березня 1964 р. був знищений СКАЧАТЬ