Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Він на всіх дивиться так страшно, як на ворогів. Я з тим другим, Іваном, говорила, – промовила півголосом, як таємницю, а сама зашарілась.

      Тітка похитала головою – рано, мовляв, ще з хлопцями зустрічатися вечорами.

      – Та ви, тітко, не думайте… Він такий чудний. І за що тільки того Грицька так хвалить?

      – Видно, є за що.

      Тітка лежала в постелі і рівно дихала – заснула, а Маруся поверталася з боку на бік. Геть утік сон.

      «Хіба є за віщо хвалити?»

      …Якось ще ранньою весною до них прийшов у хату незнайомий хлопець з обдертою, замурзаною і посинілою від холоду дитиною на руках.

      – Де тітка Фрузя? – спитав Марусі, поглянувши на неї.

      – На роботі.

      – Візьми оцю дитину і віддай їй. Та тільки гляди, вороно, станеться щось…

      Потім подивився на неї, наче дотепер не бачив, та так дивно, що їй стало аж моторошно.

      – Ти звідки тут виріцькалася така чорна? – спитав по хвилі. – Як називаєшся?

      – Маруся… – Хотіла сказати, що її зовсім недавно так само принесли напівживу, як він тепер оцю дівчинку, але не наважилась. – У ремісничому вчуся.

      – Скажеш тітці, що Грицько приніс. Вона знає мене. Ну, не стій, а помий дитину! – прикрикнув.

      Після цього при зустрічі на вулиці він завжди дивився на неї тим самим дивним поглядом, як і перше, а вона бентежилася. Не могла і зараз не може ніяк його зрозуміти.

      Повіки стуляються, полохливий сон пробігає перед очима химерними силуетами. Це на руїнах метушаться люди, діти. Потім усе зникає. Вона йде заасфальтованою алеєю зеленого парку.

      – А подивись, – чує Іванів голос, – скульптура бійця з дитиною на руках!

      Вона зупиняється, здивована.

      – Іване, та це ж Грицько!

      Але Івана вже немає біля неї, тільки Грицько посміхається з постаменту, ніби він не камінний.

      – Я й не знала, що ти вмієш сміятися, – шепоче Маруся і міцно засинає.

* * *

      Вранці Іван пробудився з відчуттям безмежного щастя в серці. Хотілося побігти на вулицю, до Марусі, стати перед верандою, покликати і спитати, як спала. Бо вчора була незвичайна зустріч, то прийшло кохання. Він стиснув обома руками подушку. Є в нього таємниця, велика таємниця, яку берегтиме від усіх!

      У школі Іван зустрівся зі своїми друзями, йому стало гірко і соромно. Чекав, що Грицько чвиркне крізь зуби в його бік і назве ще раз бабієм. Навіть хотів цього. Іван тоді признався б Грицькові у всьому, і вони, напевно, помирились би.

      Та Грицько мимохідь привітався, наче боявся, що Іван загляне в його очі і побачить в них не злобу, а смуток.

      Інші хлопці теж якось принишкли. Ходили мовчазні. З болем у серці зрозумів Іван, що товариство розкололося, і за все брав вину на себе. Ладен був будь-що зробити для товаришів, щоб поновити старі відносини з ними, але знав: йому доведеться доводити, що він не бабій. Хіба можливо було зробити це зараз?

      Іван і Маруся продовжували зустрічатися. СКАЧАТЬ