Пекло на землі. Віталій Юрченко

Чтение книги онлайн.

      Весільні щиро підтримали і тут же провели збірку. Свідомі молодята офірували весільні дарунки і перші записалися членами «Просвіти». Проспівали їм «многі літа», і перший раз у кілька голосів у селі полився рідний гимн.

      А на Зелені свята відбулось відкриття першої у волості «Просвіти». Було пребагато гостей з околичних сіл. Я виголосив чулий реферат.

      За нашим прикладом пішли інші села. «Просвіта» розвивалась буйним темпом, ставши справжнім вогнищем культури та кузнею національно-державної свідомості. Голова – Іван Літавчук піклувався нею, як батько: добув у сусідній економії п’яніно і готував багаті концерти, а я заходився коло драматичного гуртка. Вперше ставили «Наталку Полтавку». З піднесеною радістю прийняло село виставу. Прийшли батьки, діди; мусіли повторювати другого дня. Гурток запрацював інтензивно: по «Наталці» пішла «Наймичка», «Бондарівна», готували «Невольника». Але приїхав якийсь добродій і заборонив ставити без дозволу.

      Поїхав голова до міста, та вернувся сумний – не дозволяють. Подались удвох – теж нічого не привезли.

      – Нє время тєпєр спектаклям. Нужно укрощать мужіков, а ви їх етім портітє.

      – Таж ми свідомість поширюємо, – виправдовуємось.

      – Какая там свєдомість. Знаєм ету Грушевськую свєдомість. Буянство, бандітізм ви развіваєтє, портітє мужіка.

      Так відповіли нам у гетьманськім старостві. Люті вернулися додому.

      – «Мужіков укрощать». Позасідала офіцерня кацапська й верховодить. А ще й українське гетьманство. Нема кого слухати. Ставлю без дозволу й кінець.

      І ставили щораз частіше й краще. Про нашу «Просвіту» в повіті знали. Поміж виставами й концертами давали реферати. Я намітив у циклі лекцій викласти селянству всю історію України. Добув М. Аркаса, готувався старанно, викладав просто, образово – слухачів повнісінька заля. Приходили з сусідніх сіл послухати, як у нашій «Просвіті» козацтво-лицарство з могил воскресає.

      Та поки йшло про козаків, всі слухали уважно. Коли ж заговорилось про гетьманців, почались репліки, заперечення.

      – А ті гетьмани верховодили так само, як сьогодні Скоропадський? – обзивався з одного кутка.

      – Чи Богданова та Мазепова булава так, як нашого Павлушки, по людських спинах їздила? – перебивав з другого.

      – Як так, то й згадувати їх нема за що, – додавали гуртом.

      – Про гетьманців не варт з книжки розказувати. Не сьогодні-завтра скоштуємо смаку їх булави на власних спинах. Хомляк із загоном «карателів» прийде порахуватися за панську ферму, – заявили одного вечора, як розповідав про Дорошенка.

      Не хотілось вірити, а чутки ширились вперто. Все село гомоніло, як у Крутому, Тридубах на бочку клали, шомполами полосували, в льохи холодні кидали, стріляли людей, живцем у землю закопували. Не вірив, поки не переконався.

      Одної неділі був на баштані. Десь СКАЧАТЬ