Козацький міф. Сергей Плохий
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Козацький міф - Сергей Плохий страница 39

Название: Козацький міф

Автор: Сергей Плохий

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: История

Серия:

isbn: 978-617-12-4861-8,978-617-12-4751-2

isbn:

СКАЧАТЬ саме Йосиф Сталін. 17 вересня 1939 року дві радянські армійські групи загальною чисельністю понад півмільйона солдатів перейшли східний кордон Польської Республіки і почали просуватися у глиб її території. Радянська пропаганда подавала цю акцію як «визволення» Західної України з-під чужинської влади та відновлення вистражданої єдності й територіальної цілісності українського народу.[138]

      Наприкінці тридцятих років жителі Львова часто бачили Возняка – «невисоку, худорляву, трохи схилену набік постать, як це буває у людей, що живуть пером і з пера, – коли він швидко йшов, мало не біг вулицею, вимахуючи рукою і часом щось бурмочучи». Іноді перехожі чули, як він голосно і поіменно проклинає своїх ворогів, а заодно і польську владу, яку особливо ненавидів.[139]

      Як і багатьом українським інтелектуалам, Михайлові Возняку не було чого втрачати від краху польської влади, якийсь час навіть здавалося, що від приходу радянської влади всі виграють. Возняка призначили завідувачем кафедри української літератури у Львівському університеті. Його також поновили в Академії наук і «обрали» депутатом Верховної Ради Української РСР. Нова влада якось випустила з уваги або забула про участь Возняка у проавстрійському Союзі визволення України під час Першої світової війни. Іронія полягала в тому, що Слабченко якраз відбував покарання за «участь» у фіктивній спілці, назву якої чекісти запозичили у справжньої організації, до якої належав Возняк. Слабченка репресували, а Возняка звели на вершину радянської академічної науки.[140]

      Період привілеїв закінчився для Михайла Возняка в червні 1941 року, коли Німеччина напала на Радянський Союз та окупувала Львів. Тепер Возняк нарікав на політику нацистів. Він дивом пережив роки німецької окупації. Коли влітку 1944 року повернулася Червона армія, Возняк, на відміну від багатьох колег-українців, не емігрував на Захід і лишився у Львові. Під час окупації він сидів без роботи і вважав, що нема чого боятися повернення комуністів. Він помилявся. Війна закінчилася, і Возняк та інші українські науковці стали мішенями кампанії боротьби з «українським буржуазним націоналізмом». Його звинуватили в поширенні націоналістичних поглядів Михайла Грушевського. У листопаді 1946 року Микола Бажан, один із чільних українських поетів тієї епохи, надрукував у газеті «Радянська Україна» статтю з нападками на львівських істориків і літературознавців. Бажан звинуватив їх у тому, що вони послідовники Грушевського. За його словами, тритомна історія української літератури була «так само побудована за історичною схемою М. Грушевського».[141]

      Восени 1946 року радянська влада запустила велику пропагандистську кампанію проти львівських учнів і послідовників Грушевського. Порівняно з осінню 1926 року, коли в Київському університеті гучно святкували ювілей вченого, політика розвернулася кардинально. За двадцять років, що розділяють ці дві дати, ставлення влади до української СКАЧАТЬ

<p>138</p>

Про анексію Західної України Радянським Союзом див.: Gross, Jan T. Revolution from Abroad: The Soviet Conquest of Poland’s Western Ukraine and Western Belorussia – Princeton, N. J., 2002.

<p>139</p>

Дорошенко, Володимир. Академік Михайло Возняк // Нечиталюк М. та ін. «Честь праці!»: Академік Михайло Возняк у спогадах та публікаціях. – Львів, 2000. – С. 365.

<p>140</p>

Див.: Дорошенко В. Академік Михайло Возняк.

<p>141</p>

Нечиталюк М. «Честь праці!»… // Нечиталюк М. та ін. «Честь праці!»: Академік Михайло Возняк у спогадах та публікаціях. – Львів, 2000. – С. 54–63.