Карпатська казка, або За десять днів до Купала. Наталія Довгопол

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ від несподіванки. Ліс, непривітний і холодний, чужий ліс, жахав і відлякував.

      Стежки було майже не видно. Вона губилась між папороттю й голками пожухлої хвої.

      Раптом на гіллі дерев яскравими плямами замайоріли польові квіти. Вінки, сплетені майстерною рукою, гойдалися на тонких гілках буків і новорічними гірляндами прикрашали стрункі смерічки.

      З-за дерев долинув дзвінкий сміх.

      – Люди! – радісно викрикнула Леся, але раптом зупинилася й стала, мов вкопана.

      На галявині весело сміялася юрба дівчат. Їх розплетені густі коси сягали нижче поясу, а подекуди й нижче колін. Русяве й темно-каштанове волосся було єдиним одягом юних створінь, що кружляли по галявині в чудернацькому танку, час від часу зриваючи вінки й розвішене на деревах полотно, загортаючись в нього й смішливо підморгуючи одна одній.

      Ось тканина вже огортала тіла всіх юнок. Та проти їхньої блідої шкіри білосніжний льон здавався сіруватим – жодної кровинки, жодної жилки не було на їх точених, мовби вирізаних із мармуру, тілах.

      Сестри, не переводячи подиху, спостерігали за таємничими танцями. Здавалося, навкруги грає прекрасна музика, чути яку можуть лише танцівниці.

      Льодяна рука торкнулась плеча. Перед очима промайнув жмут темних кіс, і хтось із силою виштовхнув сестер на галявину так, що вони опинилися в центрі хороводу. Дванадцятеро пар холодних волошкових очей зацікавлено огледіли новоприбулих.

      – Ой, нарешті на Русалчин Великдень буде кого полоскотати! – дзвінко розсміялась одна з дівчат, а її бліде обличчя осяяла чарівна посмішка.

      – Та хто ви такі? – викрикнула Ксеня, намагаючись звучати якомога погрозливіше.

      – Ви що, русалки? – жахнулася свого припущення Леся, ближче притуляючись до Ксениної спини.

      – Ми – нявки, – ще голосніше засміялася лісова красуня, її сміх підхопили подруги, й він луною покотився по горам. – І звідки ви такі взялися? Не знаєте самих звичних речей, ходите в ліс на Русалії. Ач, сміливі які, і не шкода собі віку вкоротити?

      – Вони ті, кого ми так довго чекали, – таємничо посміхнулася темноволоса нявка, яка перед тим виштовхнула дівчаток у коло. – Сестроньки, цих дітей ми чіпати не будемо! Натомість, ми зачекаємо на прихід Нічної Пані.

      Нявок зовсім не засмутила така пропозиція, радше навпаки, зрадівши звістці, вони почали про щось тихенько перешіптуватися, час від часу радісно звискуючи. Взявшись хто за руки, хто за вінки, гірські русалки повели довкола дітей хоровод, весело наспівуючи: «Нате вам, русалочки, по м'яті, по м'яті. Нє сніться мінє, молодесенькой, – я в хаті, я в хаті. Нате вам, русалочки, по вінку, по вінку. Нє сніться мінє, молодесенькой, – я в ранку, я в ранку…».

      – Ксеню, скажи мені, що я сплю… – прошепотіла сестрі Леся.

      – Тоді вони сняться нам обом… а я завжди думала, що нам не можуть снитися однакові сни…

      – Чому? – якось не до речі спитала Леся.

      – Ну… бо ми з тобою надто різні. Як думаєш, – додала вона, – СКАЧАТЬ